Чоловік вважав, що його мати просто «прискіпується до дрібниць». Сюрприз, який чекав на нього на флешці камери прихованого спостереження

Валентина Сергіївна тільки тепер згадала про онуків.

— Про дітей я нічого не знаю, — перелякано прошепотіла вона.

Вони майже одночасно кинулися до дитячої кімнати. Діти спокійно спали у своїх ліжечках.

— Я не зрозуміла, — прошепотіла Валентина Сергіївна. — Вона що, дітей нам залишила?

— Як це нам? — так само пошепки сказав Антон. — Ні. Цього не може бути.

— Але ж ти сам бачиш, Антоне.

Він розгублено подивився на дітей, потім на матір.

— Напевно, вона по них пізніше приїде.

Вони вийшли з дитячої. Валентина Сергіївна запропонувала пройти на кухню, повечеряти й спокійно все обговорити.

— А це що? — спитав Антон, заходячи на кухню.

На столі лежали відеокамера й записка.

— Не знаю, — сказала Валентина Сергіївна. — Якийсь папірець. Прочитай, я без окулярів не розберу.

Антон узяв записку й почав читати вголос.

«Антоне і Валентино Сергіївно, я йду від вас. Саме від вас обох, а не тільки від тебе, Антоне, бо ви давно стали одним цілим. Окремо вас наче й не існує.

Я не знаю, коли саме, де, за яких обставин і заради чого ви злилися в цю дивну єдність. Можливо, вам здалося, що так легше виживати…