Чоловік вирішив поселити всю свою рідню в моєму домі, не підозрюючи, що я вже знаю, кому дзвонити

У середу вона подзвонила сама.

— Лесенько! — Павло відповів так швидко, ніби тримав телефон у руці. — Я так чекав. Ти повернешся?

— Я багато думала, — сказала вона м’якше, ніж відчувала. — Можливо, я була надто різкою. Я розумію, що це твоя сім’я і вам складно.

Вимовляти це було гидко. Кожне слово здавалося ватою в роті, але Леся тримала голос рівним. Вона чула, як Павло ожив, як у його диханні з’явилася надія. Він хотів вірити, що колишня Леся повертається: поступлива, розважлива, здатна заради миру прийняти навіть те, що руйнує її зсередини. І саме ця його надія робила розмову можливою.

— Звісно, складно. Але ти ж добра, ти зрозумієш. Мама теж переживає.

— Я поки не можу повернутися, поки всі там. Але можу допомогти. Ти казав, людям важко знайти житло й роботу. Їм потрібна тимчасова реєстрація, можливо, оформлення документів. Я знаю, як це прискорити законно.

На тому кінці стало тихо.

— Реєстрація?

— Так. Мені потрібні копії паспортів усіх дорослих. І дітей теж, якщо вони там живуть постійно. Я подивлюся, що можна зробити законно.

— Я… спитаю маму.

— Спитай. Я не хочу війни, Павле. Я хочу, щоб усе вирішилося нормально.

Ці слова вона вимовила майже без інтонації, але він почув у них те, що хотів: надію. За годину прийшло повідомлення.

— Мама згодна. Куди надіслати?

— На пошту.

За пів години в її електронній скриньці вже лежав архів із фотографіями паспортів: дванадцять людей, дванадцять комплектів даних, які вони самі передали їй у руки. Леся переслала все Христині з однією короткою приміткою: «Терміново».

Вона відкривала знімки один за одним, зберігала їх в окрему теку й перевіряла, щоб читалися номери, дати, відмітки. З кожним новим файлом усередині міцніло холодне задоволення. Ще вчора ці люди ходили її домом так, ніби закону для них не існує; тепер закон поволі зачиняв за ними двері. Слідом посипалися повідомлення від Павла та його рідні: як просувається оформлення, коли буде результат, чи не можна одразу допомогти з роботою. Галина Іванівна надіслала голосове, де вже командувала так, ніби Леся була не господинею дому, а її особистою секретаркою…