П’яні хлопці завели дівчину в ліс, не підозрюючи, що невдовзі самі опиняться в несподіваній ситуації

Вишнева легковичка неквапно повзла старою ґрунтівкою, раз у раз здригаючись на вибоїнах. Мар’яна сиділа за кермом рівно, ніби намагалася втримати докупи не лише машину, а й власну втому. Пальці міцно стискали кермо, а думки давно втекли наперед — туди, за темну крайку лісу, до низенького будинку на краю села. Там на неї чекали Тарас і маленький Левко.

Варто їй було уявити сина, як він, сонний і щасливий, зірветься з місця, щойно почує у дворі шум мотора, — і тягар останніх днів на мить відпускав. Мар’яна вже бачила його круглі очі, нетерпляче простягнуті руки, радість від простих гостинців, які вона везла в сумці на сусідньому сидінні. Кілька днів без нього здавалися їй довшими за звичне: довелося поїхати в сусіднє селище до батьків, бо обоє занедужали й без допомоги вже не давали ради.

Там час розсипався на дрібні клопоти. Зварити обід. Перепрати білизну. Сходити по ліки. Навести лад. Посидіти поруч, поки мати вдає бадьорість, а батько відвертається, аби ніхто не помітив слабкості. Батьки трималися, як могли, та Мар’яна бачила, з яким полегшенням вони зустрічали її кроки в коридорі. Тож вона не зірвалася додому раніше, хоч щовечора подумки поверталася до сина й чоловіка.

Тепер дорога вела назад. У салоні тихо тяглася спокійна мелодія, за склом відступали поля, низькі кущі й рідкі дерева. Попереду вже починався лісовий відтинок. Сутінки там густішали швидше: над верхів’ям ще трималося бліде світло, а між стовбурами стояла щільна синювата тінь. Мар’яна ввімкнула фари, і дві жовті доріжки поповзли по запиленій колії, вихоплюючи з темряви коріння, траву й вологі плями на узбіччі.

До дому лишалися лічені кілометри. Вона думала, як Тарас розчинить ворота, як Левко, забувши про пізню годину, почне розпитувати одразу про все, як вона нарешті поставить чайник на своїй кухні й сяде, відчуваючи під ногами рідну підлогу. Ці думки обірвалися різко: попереду, впоперек дороги, темнів великий позашляховик.

Машина стояла так, що об’їхати її майже не виходило. Мар’яна скинула швидкість і примружилася. У світлі фар миготіли троє молодих чоловіків. Вони крутилися біля позашляховика, перегукувалися надто голосно, а з прочиненого вікна рвалася різка музика. Першою думкою було звичайне, людське: застрягли, зламалися, потрібна допомога. На такій дорозі рідко проїжджають повз, якщо хтось і справді потрапив у біду…