Чоловік забрав із притулку пса, якого всі вважали безнадійним, не підозрюючи, чим це обернеться

Артем першим почав виводити його вранці разом із батьком. Спершу тримався на відстані, потім став нести запасний повідець, потім одного разу Грім сам тицьнувся носом йому в долоню. Хлопчик завмер, боячись сполохати, а потім прошепотів:

— Привіт, Рексе.

Пес підвів очі.

Олександр почув це ім’я і зрозумів, що минуле не обов’язково треба стирати. Іноді його треба повернути на місце, щоб воно перестало боліти.

— Можна ми будемо звати його Грім-Рекс? — спитав Артем.

— Довго.

— Зате чесно.

Ірина, яка стояла на ґанку, тихо засміялася. Сміх вийшов невпевнений, майже забутий, але справжній.

Улітку будинок почали приводити до ладу. Не відразу, потроху. Олександр полагодив хвіртку, поставив новий засув на гараж, перекрив частину даху. Ірина посадила біля ґанку м’яту і чорнобривці. Артем пофарбував стару будку, хоча Грім волів спати під яблунею.

У селищі до собаки спершу ставилися насторожено. Діти обходили двір стороною. Дорослі казали: «Усе одно звір є звір». Але одного разу у Світлани з магазину загубилася маленька донька. Дівчинка злякалася грози, вибігла з двору й сховалася в старій теплиці за порожньою ділянкою. Шукали майже годину. Грім сам потягнув Олександра до зарослої стежки, зупинився біля іржавих дверей і тихо заскавчав.

Дівчинку знайшли мокру, тремтячу, але цілу.

Після цього про нього стали говорити інакше. Уже не «скажений пес Коваленка», а «та сама вівчарка». Потім — просто Грім.

Якось увечері Олександр сидів на сходинках ґанку. Сонце сідало за дахи, у повітрі пахло свіжоскошеною травою і димом від сусідського мангала. Ірина розвішувала білизну, Артем вовтузився з велосипедом. Грім лежав поруч, поклавши важку голову Олександрові на черевик.

Телефон завібрував. Повідомлення від Павла: «Рішення набрало чинності. Будинок оформлять навпіл між спадкоємцями, частка Дмитра під арештом до закінчення справи. По роботі — відновлення репутації офіційно підтверджено. Вітаю».

Олександр прочитав двічі. Потім прибрав телефон.

Ірина підійшла, витираючи руки об рушник.

— Що там?