Свекруха дистанційно керувала сином під час сімейної розмови, аж поки невістка не вирішила звернутися до неї напряму

— Ромо, чоловік має бути скелею, кременем. Тримати жінку в їжакових рукавицях, інакше вона тобі на шию сяде й ніжки звісить. Ти в домі господар чи пліснява під плінтусом?

— Забирай у неї гроші, видавай тільки на проїзд.

Густий, пронизливий голос Зої Петрівни розносився коридором із такою силою, що кіт Пончик, який мирно дрімав на килимку для взуття, здригнувся, розплющив одне жовте око й осудливо глянув на двері туалету. Саме звідти, крізь тонку фанеру, долинав голос із гучномовця телефона.

Наталя, що стояла в коридорі з ключами в руці, здивовано підвела брову. Вона повернулася з роботи на годину раніше, плануючи спокійно випити чаю, а натомість потрапила на безплатний мотиваційний тренінг. Сам глава родини й кремінь зараз сидів на унітазі, якщо судити з характерного відлуння, і квапливо бурмотів у слухавку.

— Мамо, ну тихіше ти, Наталя скоро прийде. Я зрозумів, зрозумів. Треба брати владу у свої руки.

— Усе, давай, цілую.

Пролунав звук змивання води. Двері прочинилися, і на порозі з’явився Роман.

Побачивши дружину, він здригнувся, незграбно змахнув руками й ледь не впустив телефон. Його обличчя миттю набуло відтінку стиглого помідора.

— Ой, Наталю, а ти чого так рано? — видушив він, намагаючись зобразити невимушену усмішку, яка більше скидалася на гримасу людини, що випадково проковтнула лимон.

— Та от, прийшла раніше, щоб устигнути до закриття банку. — Наталя незворушно повісила куртку на гачок. — Хотіла всі гроші з рахунків зняти й тобі до ніг кинути.

— Виявляється, я з пліснявою живу, а не з чоловіком. Якось аж ніяково.

Роман спробував видушити нервовий смішок, пробурмотів щось про «мама просто телевізора передивилася» й хутко ретирувався на кухню…