Чоловік заявив, що різницю в наших зарплатах я тепер маю віддавати його матері. Свекруха приїхала по першу «виплату», але біля дверей на неї чекав сюрприз

Телефон повільно опустився в його руці. Валентина Петрівна вже зрозуміла все до кінця: їхню жадібність використали так спритно, що вони самі приїхали, чотири години тягали чужий мотлох, оплатили перевезення й на додачу вручили господареві гроші.

Вона спробувала щось сказати, але замість слів із горла вирвався хрип. Ноги у свекрухи підкосилися, і вона осіла на край облізлого дивана, що стирчав із кузова. Одна з пружин боляче вп’ялася їй у стегно, однак Валентина Петрівна навіть не здригнулася.

Вона дивилася перед собою скляним поглядом, згадуючи оплачений фургон, віддані п’ять тисяч і кожне зусилля, докладене заради неіснуючих мільйонів.

Олег стояв поруч, укритий пилом, зі скалками в долонях і брудом на одязі. Після чотирьох годин важкої праці в нього не лишилося ні сил, ні слів. Іще вранці він уявляв, як розпоряджатиметься величезним прибутком. Тепер перед ним лежали лише зламані тумби й іржавий метал, а лічильник погодинної оплати й далі працював.

Після цього випадку в сім’ї багато що змінилося. Олег більше не заводив мови про зарплату Дарини, не вимагав передати йому спільний бюджет і не згадував про компенсацію за своє вражене самолюбство.

Він влаштувався на другу роботу й намагався хоча б трохи наблизитися до доходів дружини.

Валентина Петрівна почала оминати невістку стороною. Вона більше не приходила без запрошення, не міркувала про те, хто має бути господарем у сім’ї, і під час зустрічей дивилася на Дарину насторожено, всерйоз побоюючись, що та якось знайде ще один «антикварний» сарай, який треба буде терміново звільнити.