Чому після похорону все село почало перешіптуватися про те, що знайшли в господарстві вдови

У центрі приміщення стояла перероблена Віктором машина. Металеві листи алюмінієвої обшивки були тьмяними, вкритими тонким шаром світлого борошнистого пилу. Олена підійшла до саморобного пульта керування. Вона перемкнула масивний тумблер. Сарай наповнився низьким, вібруючим гулом важкого електричного двигуна.

Сталеві вали, виточені чоловіком безсонними ночами, рушили з місця. Широкі приводні ремені натяглися з тихим свистом. Машина працювала рівно, без жодного збою чи стороннього стуку. Калібратор методично сортував золотисте зерно соняшнику, скидаючи сміття в окремий бляшаний бункер.

Олена взяла широку совкову лопату. Вона встромила лезо в золотисту гору насіння, що лежала на брезенті, і з силою закинула порцію в приймальний ківш. М’язи спини миттю озвалися тупою, але звичною вагою. Вона працювала монотонно, не збиваючись із ритму, кидок за кидком відправляючи врожай у нутро гудячого агрегата.

За дві години на подвір’я з надсадним ревом в’їхала стара, вкрита рудими плямами іржі вантажівка-зерновоз. Ресори жалібно заскрипіли, коли машина зупинилася біля розчинених дверей сараю. Із кабіни вистрибнув високий, сутулий чоловік у промащеній кепці — перекупник із сусіднього району. Він сплюнув на промерзлу землю й дістав з-за пазухи товстий блокнот.

— Три тонни каліброваного насіння, як домовлялися, — Олена сперлася на держак лопати. Її дихання було частим, на чолі виступили дрібні краплі поту, попри холод. — Вологість у нормі. Забирай.

Перекупник зачерпнув жменю зерна з відкритого мішка. Він довго розтирав насіння між мозолястими пальцями, потім розкусив одну насінину навпіл.

— Зерно чисте, без сміття, — чоловік кивнув і дістав із кишені тугу пачку купюр, перетягнуту аптечною гумкою. — Машина в тебе працює як годинник, Савельєва. У районі кажуть, ти холдинг на тендері обійшла минулого тижня…