Циганка побачила жінку в поїзді й попросила пересісти
Там на постійній основі тримали і седативні засоби для швидкого присипляння диких тварин, що потрапили в капкани або серйозно травмувалися, і сильні знеболювальні препарати для покалічених мисливських собак. Усе це за законом підлягало суворому предметно-кількісному обліку. Віктор Петрович відповів на диво швидко й гранично ввічливо, однак дуже ухильно.
Частину запитаних паперів надав без затримки, а щодо інших пунктів чемно послався на потребу додатково узгодити зручний час і місце для особистого ознайомлення. Буквально за кілька днів після цієї відповіді на базу відпочинку «Сокіл» цілком несподівано нагрянула серйозна податкова перевірка одразу з двох відомств. А ще за кілька днів єгерський склад раптом закрили, нібито на плановий переоблік майна.
А глибокої ночі хтось потай підпалив складену біля самого будиночка-причепа Мирослави стіс сухих дров. Язики полум’я вчасно помітили й без особливих труднощів загасили спільними зусиллями, але стара ворожка, прискіпливо оглянувши вранці закопчений, обвуглений кут свого житла, лише спокійно, майже байдуже кинула: «Ага, отже, всерйоз тягне».
Справжню ж розв’язку всієї цієї історії принесла зрештою не суха казенна паперова справа, а жива зневірена людина. На самому початку жовтня до кочового табору, довго й болісно не наважуючись зайти всередину, несміливо підійшла незнайома жінка в наглухо застебнутому дощовику. Валентина Григорівна.
У минулому вона була штатною масажисткою невеликого санаторію при базі «Сокіл». Вісім років тому її звільнили звідти за принизливим звинуваченням у дрібній крадіжці, у якій вона сама так ніколи й не визнала себе винною ні на жодному допиті. Вона розповіла свою власну давню історію майже тими самими словами, які незадовго до неї вимовляла й сама Марина. Пишний ювілей рідної сестри господаря, піднесена на спільній кухні чашка чаю, незрозумілий багатогодинний провал у пам’яті.
А потім і те, як буквально за місяць після того злощасного випадку в її кімнаті гуртожитку раптом знайшлися нібито викрадені дорогі речі з тієї самої банкетної зали. — Відтоді вже вісім довгих років і живу з цим ганебним записом у трудовій книжці, — з гіркотою зізналася вона. — Будь ласка, тільки більше мене не турбуйте. У мене тепер своя родина. Діти ростуть.
Офіційну заяву до органів вона того разу навідріз відмовилася підписувати.
Однак про всяк випадок лишила свій номер телефону, і цей номер згодом усе ж таки виявився по-справжньому потрібним і корисним слідству. Справжній, іще не підроблений журнал суворого обліку препаратів принесла до кочового табору зовсім молода завідувачка складу бази відпочинку на ім’я Людмила, якій буквально напередодні очікуваної перевірки прямим текстом веліли терміново переписати старий журнал начисто через численні помарки й неохайні виправлення, а попередній, уже списаний примірник негайно здати до дальнього архіву на зберігання.
Вона чесно віднесла його, от тільки зовсім не до архіву, а дбайливо загорнутим у щільну церату просто до роз’їзду 46-ї версти, тремтячи від страху всю дорогу. У цьому самому справжньому, ще не чіпаному журналі 10 травня було ясно й чітко зафіксовано видачу сильного седативного препарату з формулюванням «На присипляння підраненого дикого кабана». Хоча, згідно з усіма іншими офіційними документами мисливської бази, того конкретного дня жодного полювання на території взагалі не проводилося, а сам Віктор Петрович особисто розписався в отриманні препарату із закритого сейфа…
