Дівчинка потай навідувала могилу матері, і одного разу її самотність порушив несподіваний дотик

— Заходьте, раз уже влаштували цирк.

Квартира була майже невпізнанна. Мамини фіранки зняті. На підлозі стояли мішки з речами. Стіна в кімнаті була порожня — зникли фотографії. Аня ввійшла й відчула, як усередині піднімається паніка.

— Де мамині фото?

— Не знаю, — сказав Віктор. — Старий мотлох викинули.

Аня зблідла.

Наталія взяла її за руку.

— Дихай.

Юрист Павло оглядав документи, які Віктор неохоче виклав. Олена Андріївна складала список речей дитини. Інспектор стояв біля дверей. Світлани не було.

— Оригінали документів на квартиру де? — спитав Павло.

— Загублені.

— Свідоцтво про народження?

— Там, у коробці.

У коробці виявилися Анині старі зошити, кілька майок, зламана іграшка й зимова шапка. Документів не було.

— Дивно, — сказав Павло. — Ви стверджували, що все зібрано.

Віктор знизав плечима.

Аня ходила кімнатою, торкаючись поглядом знайомих місць. Тут стояв мамин стіл. Тут — швейна машинка. Тут мама приклеїла на внутрішній бік шафи маленький гачок для сантиметрової стрічки. Аня відчинила шафу. Порожньо. Лише пил і запах старого дерева.

«Там, де він не шукає».

Де Віктор не шукає?

Він шукав у документах. У шафах. У коробках. У маминому столі, мабуть, теж. Він викинув фотографії, продав речі.

Аня сіла навпочіпки біля стіни, де відійшли шпалери. Та сама смужка біля підлоги. Вона підчепила край нігтем. Шпалери легко відійшли ще на кілька сантиметрів. За ними була тріщина в штукатурці й вузька щілина біля плінтуса.

Мама завжди ховала туди гроші на шкільні екскурсії? Ні. Якось Аня бачила, як мама щось запихала за плінтус, а потім сказала: «Це наш сховок від поганого настрою». Тоді там лежала шоколадка.

Аня обернулася.

Віктор розмовляв з інспектором. Наталія стояла біля вікна. Ніхто не дивився.

Вона тихо потягнула плінтус. Він не піддався. Тоді Аня згадала: мама підчіплювала його тонкою пилочкою з манікюрного набору. Пилочки не було. Вона дістала з кишені мамин гребінець. Відколотий зубчик був гострий.

— Що ти робиш? — спитала Світлана.

Вона з’явилася у дверях несподівано. Без куртки, із сумкою в руці. Очі її метнулися до стіни.

Надто швидко.

Аня завмерла.

— Нічого.

Світлана ступила до неї.

— Відійди.

Наталія відразу опинилася поруч.

— Не чіпайте її.

— Вона псує квартиру!

Павло підвів голову.

— Що саме вона псує? Старий плінтус?