Два брати повернулися з фронту й зайшли до кафе
Хлопці розійшлися. Я залишився в гаражі сам. Сів на ящик, притулився спиною до холодної цегляної стіни й заплющив очі. У голові крутилися схеми, плани, імена. Лісовський, Павло, Мельник, Гончар, поліція, адміністрація, суд. Ціле павутиння, яке ми збиралися зруйнувати.
П’ятеро колишніх солдатів проти системи. Звучить як божевілля, але ми й раніше робили божевільні речі та виживали. Я дістав телефон і набрав Іру. Вона відповіла відразу, наче чекала дзвінка. Я сказав:
— Іро, ми починаємо. Нас тепер п’ятеро, і ми доведемо це до кінця.
Вона довго мовчала, потім запитала пошепки:
— Ви справді це зробите? Справді не кинете?
Я відповів:
— Ми десантники, Іро, своїх ніколи не кидають.
Я поклав слухавку й подивився на свої руки. Ті самі руки, що тримали автомат. Ті самі руки, що перев’язували поранених. Ті самі руки, що стискали жменю землі над могилами товаришів. Тепер ці руки будуватимуть справу проти людини, яка звикла ламати чужі життя. І я пообіцяв собі: ці руки не зупиняться, доки роботу не буде зроблено.
За стіною гаража шумів вітер, осінній, холодний, колючий. Такий самий вітер дув у Кам’янці, коли ми тримали оборону 38 днів. Ми вистояли тоді, вистоїмо й тепер, бо є речі, за які варто стояти, і є люди, за яких варто битися. Навіть якщо весь світ каже тобі: «Відступи», ми не відступимо.
Іра зателефонувала мені о 11:00 вечора. Її голос був таким, що я схопився з ліжка раніше, ніж вона вимовила друге слово.
— Максе, він був тут, біля мого під’їзду. Павло. Він під’їхав машиною, вийшов і стояв просто під моїм вікном. Дивився вгору. Хвилин п’ять стояв і дивився. Потім дістав телефон, сфотографував мої вікна й поїхав. Перед цим він крикнув у бік будинку голосно, щоб я почула через кватирку: «Передай своїм захисничкам: якщо не вгамуються, ти з крісла пересядеш у труну».
Я слухав це, стоячи посеред темної кімнати, і відчував, як усередині щось остаточно перемикається, наче рубильник на підстанції: клац — і все. До цієї миті я ще допускав думку, що ситуацію можна владнати м’яко, зібрати матеріали, передати куди слід, почекати, поки система спрацює. Але після цих слів м’якість закінчилася.
Людина, яка погрожує вбивством дівчині в інвалідному візку, дівчині, яку вона сама посадила в цей візок, — така людина не розуміє м’якості. Вона розуміє лише одне: силу. І силу вона отримає.
Я сказав Ірі:
— Зачини двері на всі замки, нікому не відчиняй. Ми будемо через 20 хвилин.
Вона прошепотіла:
— Я боюся, Максе.
Я відповів:
— Боятися більше не треба. Незабаром боятимуться вони.
Ми з Артемом одяглися за хвилину й вилетіли з квартири. Дорогою я набрав Доктора.
— Гришу, бери камеру, мчи до будинку Іри. Мені потрібна фіксація.
Він відповів:
— Уже їду. Я на чергуванні в сусідньому районі. Буду через 10 хвилин.
Коли ми під’їхали, Доктор уже був на місці. Він сидів у машині швидкої, припаркованій біля сусіднього будинку, й знімав на камеру телефона Ірин під’їзд. Нікого підозрілого поруч не було. Павло поїхав. Але на асфальті перед під’їздом чорніли сліди від шин — різкий розворот, наче водій зривався з місця навмисне, напоказ.
Ми піднялися до Іри. Вона сиділа у візку посеред кімнати, не вмикаючи світла, і дивилася на двері. Її руки лежали на підлокітниках, а пальці побіліли від напруження. Коли я ввімкнув світло, вона здригнулася, а потім побачила нас і важко, протяжно видихнула, наче людина, яка довго не дихала.
Артем відразу підійшов до вікна й визирнув у двір.
— Чисто, — сказав він. — Поїхали.
Я присів перед Ірою й подивився їй у очі.
— Іро, — сказав я, — мені потрібно, щоб ти згадала все. Точний час, точні слова, номер машини, якщо бачила. Кожна деталь важлива.
Вона кивнула й почала розповідати. Голос у неї тремтів, але вона трималася. Сильна дівчина, зламана, але не розчавлена. Я записав усе на диктофон. Час, обставини, погрози.
Потім набрав номер, який мені дав Юра Дубровський, мій побратим з обласного управління. На тому кінці відповів сухий чоловічий голос. Я представився, коротко виклав ситуацію й сказав:
— У мене є аудіозапис погроз убивством від молодшого Лісовського на адресу дівчини з інвалідністю. Є відео знущань у кафе, є свідчення про будівельні порушення його батька. Мені потрібен вихід на людину, якій це буде цікаво…
