Два брати повернулися з фронту й зайшли до кафе

Голос на тому кінці помовчав і відповів:

— Передзвоню за годину. Не вимикай телефон.

Він передзвонив через 40 хвилин, назвав ім’я й номер. Адвокатка. Зінченко Марина Андріївна, колишня слідча в особливо важливих справах, тепер сама на себе. Бере справи проти чиновників і бізнесменів, нікого не боїться. Репутація: якщо Зінченко взялася, значить, у відповідача проблеми.

Я зателефонував їй о 8:00 ранку. Вона відповіла діловим, зібраним голосом жінки, яка звикла до ранніх дзвінків і поганих новин. Я виклав усе за 10 хвилин.

Вона слухала, не перебиваючи. Коли я закінчив, вона сказала: — Приїжджайте з матеріалами сьогодні о другій. Адреса така-то. І, помовчавши, додала: — Якщо половина того, що ви мені розповіли, підтвердиться документально, у Лісовського почнуться дуже серйозні неприємності.

О 2 годині дня ми сиділи в її кабінеті. Невелика кімната в офісній будівлі на третьому поверсі. На стінах дипломи й подячні листи. На столі стоси тек. Марина Андріївна виявилася жінкою років сорока, невисокою, сухорлявою, з короткою стрижкою та поглядом, від якого хотілося сісти рівніше. Вона дивилася на тебе так, як хірург дивиться на рентгенівський знімок, — наскрізь, без емоцій, бачачи лише суть.

Я виклав на стіл усе: флешку з відео з кафе, диктофонний запис Іриної розповіді про погрози, документи про будівельні порушення, які передав мені Степанович, контакти колишніх працівників Лісовського. Марина Андріївна переглядала кожен документ із професійною швидкістю, роблячи нотатки в блокноті.

За пів години вона підвела голову й сказала: — Матеріал сирий, але перспективний. Відео з кафе — це хуліганство. Погроза вбивством. Будівельні порушення тягнуть на шахрайство в особливо великих розмірах, плюс ДТП, якщо знайдемо підставу для перегляду закритої справи. Якщо ми зберемо все це в один пакет і подамо не до міської прокуратури, яка в Лісовського в кишені, а до обласної, та ще й з копією до слідства, Лісовський не відкрутиться. Але мені потрібні живі свідки, готові дати свідчення під запис.

Я сказав, що свідки будуть. Вона подивилася на мене тим самим рентгенівським поглядом і відповіла: — Сподіваюся, ви розумієте, що після подання заяви тиск на вас посилиться багаторазово. Лісовський кине все, що має: гроші, адвокатів, зв’язки. Він тиснутиме на свідків, тиснутиме на вас, тиснутиме на родину. Ви до цього готові?

Я подивився на Артема. Він сидів поруч, спокійний, мов скеля.

— Ми готові, — відповів я. — На нас уже тиснули. Ми не прогнулися.

Водночас із юридичною підготовкою ми працювали на другому фронті. Кіт і Докт за три доби знайшли чотирьох колишніх працівників Лісовського, готових дати свідчення. Не всі були сміливими. Двох довелося вмовляти. До одного колишнього електрика на ім’я Федір я особисто приїздив додому три рази.

Він відчиняв двері, дивився на мене переляканими очима й казав: — Не можу, у мене донька, у мене онуки.

Я не тиснув. Я просто розповідав йому про Іру, про дівчину, яка сидить в інвалідному візку, бо син Лісовського сів за кермо п’яним, про те, як цей син тепер приходить до неї та знущається, про записку про труну.

Третього разу Федір вислухав, помовчав і сказав: — Гаразд, чорт із ним, дай мені папір, я напишу.

Паралельно відео з кафе анонімно потрапило до місцевих пабліків. Я не казатиму, хто це зробив. Скажу лише, що Тінь умів працювати з інтернетом не гірше, ніж з оптичним прицілом. Відео було коротким — хвилину 40. Троє хлопців знущаються з дівчини в інвалідному візку. Обличчя видно чітко. Номери машин на парковці читаються. Підпис під відео був простий: «Мажори розважаються». Місто й дата.

За першу добу відео набрало 12 000 переглядів. За другу добу — 50 000. Третього дня про нього написали два місцеві новинні портали. Журналістка з одного з них, молода дівчина з палаючими очима, знайшла номер Іри й попросила коментар.

Іра зателефонувала мені й запитала: — Що робити? Я сказав: — Кажи правду, всю правду.

Вона дала інтерв’ю без імен, без адрес, просто розповіла свою історію: як потрапила в аварію, як винуватець уникнув відповідальності, як він тепер приходить до кафе й принижує її, як ніхто не заступився, доки не з’явилися двоє незнайомих чоловіків…