Фатальна помилка альфонса, який не дочитав до кінця договір купівлі-продажу

Вадим переїхав до Аліни ще до весілля, тому після реєстрації вони просто повернулися додому на таксі. Дорогою купили пляшку хорошого ігристого, велику гарячу піцу з морепродуктами й гарний кремовий торт.

Увечері вони сиділи вдвох на кухні, сміялися, пили шампанське й говорили про майбутнє. Аліна почувалася по-справжньому щасливою. Вона стала дружиною коханого чоловіка, і тоді їй здавалося, що нічого важливішого в житті бути не може.

Плітки за спиною її не хвилювали. Вона була впевнена, що Вадим — надійна, чесна людина. Саме за прямоту й внутрішню порядність вона його й покохала. На початку стосунків він не намагався здаватися кращим, ніж був, не вдавав із себе переможця й не ховався за фальшивим блиском.

Звісно, Аліна допомагала йому змінюватися. Вона делікатно добирала одяг, радила, як триматися впевненіше, підтримувала його перед важливими розмовами, нагадувала про сильні сторони. Їй хотілося, щоб він повірив у себе.

І довгий час їй здавалося, що навіть зовні змінившись і піднявшись кар’єрними сходами, Вадим залишився тією самою м’якою, вдячною, уважною людиною. Він часто дякував їй вечорами, казав, що без неї ніколи б не наважився на зміни, хвалив її терпіння й турботу. Ці слова приносили Аліні тиху радість.

Але потім усе почало змінюватися.

Спершу майже непомітно. Потім дедалі швидше й болючіше.

Аліна не розуміла, коли саме проґавила той момент, після якого Вадим почав ставати іншим. В один день він міг бути ніжним, приносити квіти, говорити компліменти й запевняти її, що кохає найдужче у світі. А наступного — без причини ставав холодним, роздратованим, замкненим. На запитання відповідав коротко, дивився повз неї, ніби вона заважала йому самою своєю присутністю.

Ці емоційні гойдалки виснажували її. І вдома, і на роботі вона дедалі частіше почувалася розгубленою, винною, втомленою. Вона намагалася зрозуміти, що зробила не так, де припустилася помилки, чим могла образити чоловіка. Але відповіді не було.

Поступово Аліна почала втрачати себе. Її погляд, колись живий і теплий, потьмянів. Під очима з’явилися тіні. Волосся, яке вона раніше ретельно вкладала, тепер дедалі частіше просто спадало на плечі недбалими пасмами. Одяг став простішим, безбарвнішим, іноді зім’ятим. Їй ніби не вистачало сил навіть на себе.

А кар’єра Вадима тим часом стрімко розвивалася. Він отримав ще одне велике підвищення, став заробляти значно більше, обзавівся солідним окладом і, здається, нарешті відчув себе переможцем…