Фатальна помилка автохама, який не знав, за якою адресою поспішали рятувальники
Сергій залишився сидіти на холодній підлозі швидкої допомоги, упираючись спиною в хитку каталку. Його запалені від сліз очі невідривно стежили за блідим, загостреним обличчям Івана. Старий мотор знову натужно заревів, і важка машина зірвалася з місця в бік міста. Рятівні вогні цивілізації ставали дедалі ближчими, обіцяючи швидку професійну хірургічну допомогу.
Атмосфера всередині салону змінилася з дикої паніки на напружене, дуже крихке очікування дива. Дівчина обережно поправила крапельницю, уважно контролюючи повільне надходження життєво важливих ліків. Вона вряди-годи кидала швидкі погляди на зламаного чоловіка, який сидів біля її втомлених ніг. Було просто неможливо повірити, що ця розчавлена людина нещодавно погрожувала їм фізичною розправою.
Сергій дуже обережно взяв холодні пальці Івана, намагаючись не зачепити численні медичні трубки. Він шкірою відчував слабке, ледь помітне биття пульсу під блідою, вкритою синцями шкірою. Кожен крихітний удар цього змученого серця здавався йому найбільшим дивом у всьому всесвіті. У його пам’яті спливали моменти, коли він цинічно відсував сім’ю на найдальший план заради бізнесу.
Вигідні контракти й престижні статусні речі завжди були його абсолютними життєвими пріоритетами. Тепер же він із радістю спалив би всі свої мільйони заради одного слабкого слова рідного брата. Реанімобіль знову сильно підкинуло на глибокій ямі, змусивши монітори обурено запищати. Сергій інстинктивно сіпнувся вперед, закриваючи своїм широким тілом пораненого хлопця від можливого удару.
Він був готовий прийняти на себе будь-який фізичний біль, аби захистити крихкий спокій бійця. Марія помітила цей щирий захисний жест і ледь помітно, підбадьорливо кивнула йому. Їй часто доводилося бачити, як люди ламаються під непомірним тягарем раптової трагедії. Однак таке глибоке й стрімке внутрішнє переродження відбувалося на її очах уперше.
Крізь залите дощем лобове скло нарешті показалася яскрава неонова вивіска приймального відділення. Олександр майстерно заклав крутий віраж, спрямовуючи рятувальну машину просто до освітленого пандуса. На вулиці на них уже з тривогою чекали кілька чергових лікарів із порожньою каталкою. Сергій відчув потужний викид адреналіну, змішаний із паралізуючим, тваринним страхом невідомості.
Фінальна, найголовніша битва за життя близької людини мала початися просто зараз. Раптом задні двері розчахнулися, і яскраве лікарняне світло засліпило його, коли літній хірург подивився на Івана й вимовив лише одну коротку, крижану фразу. Літній хірург скинув із обличчя медичну маску й глухим голосом промовив, що рахунок іде навіть не на хвилини, а на секунди. Досвідчений лікар кинув побіжний погляд на показники кардіомонітора й наказав негайно везти каталку просто в операційну, оминаючи всі стандартні процедури…
