Гості на весіллі нічого не знали про сюрприз, захований під її спідницею, і лише пильний пес вчасно зрозумів: тут щось не так
Олександр інстинктивно смикнув зблідлу Марину до себе, закриваючи її крихку постать своєю широкою спиною від можливої руйнівної вибухової хвилі. Граф знову вибухнув лютим, оглушливим гавкотом, відчайдушно намагаючись вирватися з міцної хватки господаря й кинутися на безпосередній захист своєї родини. Поліцейські з оточення миттєво вихопили штатну зброю, хоча всі чудово розуміли, що свинцеві кулі цілковито безсилі проти прихованої смертоносної механіки.
Секунди тягучого очікування розтяглися в нескінченну психологічну тортуру, поки старший сапер судомно кричав у рацію наказ усім негайно лягти на землю. Ошатно вбрані гості покірно падали на пилюжну суху траву, закриваючи голови тремтячими руками й подумки молячись про дивовижний порятунок своїх життів. Марина заплющила очі так сильно, що перед запаленими очима затанцювали кольорові кола, із завмиранням серця чекаючи неминучого кінця цього кошмарного дня.
Однак оглушливого гуркоту так і не пролунало, а моторошне шипіння поступово зійшло нанівець, змінившись дзвінкою, майже відчутною тишею. Старший фахівець із розмінування повільно підвівся з колін, гранично обережно наблизився до сукні й освітив її глибокі надра потужним тактичним ліхтарем. Виявилося, що іскрив крихітний акумулятор резервного живлення, який випадково замкнуло під час необережного витягування основного, страхітливо складного смертоносного заряду.
Вибухотехнік перерізав останній тонкий дротик, остаточно знеструмивши підступну пастку, і зовсім знесилено опустився просто на гарячий літній асфальт. Командир патруля шумно видихнув, прибрав пістолет до службової кобури й передав по рації довгоочікуваний сигнал про повну ліквідацію терористичної загрози. Натовп гостей відповів на це коротке повідомлення дружним зітханням неймовірного полегшення, а деякі жінки розридалися вголос від пережитого колосального стресу.
Тим часом у темній лісосмузі тривала напружена, сповнена адреналіну погоня за невідомим чоловіком, який стрімко ховався в густих заростях чагарнику. Сержант Шевченко професійно координував дії своїх озброєних підлеглих, намагаючись узяти невловимого підозрюваного в щільне кільце й відрізати всі шляхи до відступу. Злочинець рухався напрочуд швидко й безшумно, вочевидь заздалегідь досконало вивчивши місцевість і підготувавши надійні маршрути для свого безпечного відходу.
Марина сиділа на холодній землі, притискаючись мокрою від сліз щокою до теплого плеча Олександра, і намагалася вгамувати шалено калатаюче серце. Вона подумки поверталася до тих похмурих часів, коли жорстокий маніпулятор Віктор методично, день у день руйнував її самооцінку й волю до нормального життя. Дівчина чудово розуміла, що ця психічно нестабільна людина не зупиниться абсолютно ні перед чим, аби довести свою уявну, тотальну владу над її долею.
Наречений ніжно гладив її розтріпане волосся, тихо шепочучи заспокійливі слова й твердо обіцяючи, що цей нестерпний кошмар назавжди залишиться в минулому. Він відчував у собі неймовірну, всепоглинальну лють до того мерзотника, який посмів перетворити їхнє світле свято на витончений акт жорстокого тероризму. Олександр поклявся собі, що особисто простежить за тим, аби спійманий злочинець дістав найсуворіше й найсправедливіше покарання за свої чудовиські, нелюдські діяння…
