Ілюзія переваги: як спроба залякати колишнього військового обернулася крахом
Конвоїр, той самий молодий хлопець, який привів Андрія напередодні, обережно зазирнув у невеликий прямокутний отвір. Він морально готувався побачити побитого до напівсмерті колишнього безпеківця, що забився під дальні нари. Слідчий Волков заздалегідь попередив начальство зміни, що вранці треба буде терміново забирати людину до медичної частини, найімовірніше, в реанімацію.
Але картина, яку побачив конвоїр, змусила його заніміти від подиву й жаху. Камера була ідеально прибрана. Усі в’язні сумирно сиділи на своїх місцях, втиснувшись у стіни.
У дальньому кутку на підлозі сидів величезний Кабан, дбайливо притискаючи до грудей розпухлу руку, яка явно потребувала негайної медичної допомоги. Поруч лежав Штопор із прикладеним до щелепи мокрим рушником. Ікло, колишній повноправний господар камери, скромно сидів на краю нижніх нар, опустивши очі в підлогу, повністю позбавлений колишнього авторитету.
Андрій спокійно сидів на своїй койці на другому ярусі. Він був абсолютно спокійний. Перед ним стояла металева кружка з міцним чорним чаєм, що парував у холодному повітрі.
Він повільно пив напій, дивлячись просто в очі остовпілому конвоїрові. Тут двом громадянам потрібна термінова медична допомога, спокійно й упевнено промовив Андрій. Один із верхнього ярусу невдало впав, інший об табурет у темряві перечепився.
Оформіть їх до медичної частини, поки запалення не пішло й не сталося зараження. Конвоїр мовчки захлопнув віконце. Буквально за десять хвилин сталеві двері з гуркотом відчинилися, і до камери увійшли кілька кремезних співробітників охорони з гумовими кийками напоготові.
Вони без зайвих запитань підхопили Кабана й Штопора та вивели їх у коридор. Ніхто з присутніх в’язнів не проронив ані слова. Усі одностайно підтвердили версію Андрія про випадкове невдале падіння й зіткнення з табуретом.
Брехня стала правдою в межах цих стін. Чутка про те, що сталося вночі в сорок сьомій камері, розлетілася по всьому слідчому ізолятору зі швидкістю лісової пожежі. Тюремний зв’язок працював бездоганно й без перебоїв.
Перестукування по батареях, зашифровані записки, передані через систему ниток із вікна у вікно. До обіду весь корпус гудів від новин. Усі знали, що до сорок сьомої помістили колишнього співробітника, який за пару секунд зламав найвідмороженіших бійців Ікла, а самого авторитета поставив на місце без жодної подряпини на собі.
Це було щось із легенд. Дізналися про це й справжні тіньові лідери. Люди, які ухвалювали рішення на рівні всього ізолятора, вершителі доль…
