Історія про те, чому наша інтуїція завжди працює краще за будь-яких ворожок

Її цінують за послужливість, уміння підкорятися, відсутність власної думки. Тільки от виду дівчина, звісно, не подала. Ну і почалася підготовка до весілля. Бо Аня, звісно ж, укотре не змогла розчарувати людину, не змогла сказати «ні».

Мабуть, найбільше майбутньому весіллю раділа мама Ані. Вона просто сяяла в ці дні підготовки до святкування. Їй телефонували й радилися щодо деталей свята батьки Дениса. Ну, як радилися — просто ставили майбутню родичку перед фактом. Насправді це вони все обирали, замовляли й, відповідно, оплачували.

Святкування передбачалося грандіозне. З рестораном, зірковим ведучим, запрошеними музикантами, кількома сотнями гостей і, звісно, феєрверками. Маму й Лену все це тішило, а от Аню лякало.

Дізнавшись, скільки Денис вирішив викласти за її дизайнерське весільне вбрання, дівчина й зовсім розгубилася. Це було вже занадто. «Нічого не занадто. Усі мають бачити, яка розкішна в мене наречена», — заперечував Денис. Він збирався хвалитися Анею як цінним призом.

Ще більше Аню лякало те, що буде потім, після весілля, коли Денис стане її чоловіком. Він же дедалі сильніше відштовхував Аню. Їй не хотілося бачити його, чути його голос. А вони ж майже подружжя. Лишалося тільки сподіватися на те, що мама має рацію. Що стерпиться — злюбиться.

Що головне — фінансовий достаток, бо навіть найсильніше кохання швидко гасять побутові труднощі. Що Аня ще зрозуміє своє щастя. Це все говорила Ані мама, вважаючи, що підбадьорює доньку. І юна наречена дуже й дуже старалася в мамині слова повірити. Бо інакше реальність була для неї надто вже лячною.

Лена теж раділа. Вона із захопленням обговорювала з Анею деталі весілля, дивуючись тому, що сама наречена така байдужа.

— Ти чого? Ти хоч розумієш, що до вас сама знаменита попдіва приїде на весілля співати? Уявляєш, ти не уявляєш, скільки це Денисовому батькові коштувало!

Аня тільки кивала головою.

— Та що з тобою, подруго? Передвесільний мандраж? Не бійся. Ти, вважай, щасливий квиток витягла. Я рада за тебе. З Денисом у тебе нарешті почнеться справжнє життя. От побачиш.

«А хвилювання — це нормально. Напевно, перед весіллям. Не знаю, жодного разу ще в житті не виходила заміж. Ти мене обскакала», — продовжувала теревенити Лена.

Аня розуміла, що шляху назад немає. Уже стільки грошей на це весілля витрачено. Але вона все ще вагалася. Довколишні твердили, що Денис — ідеальний для неї варіант, найкраща партія, про яку й мріяти не можна такій простій дівчині, як вона. Але Ані… Їй потрібна була ще чиясь думка.

І вона дедалі більше думала про ворожку — літню жінку, що жила в старому будиночку на околиці міста. Раніше там був приватний сектор, майже село. А потім місто доповзло й до тих країв. Більшість будинків знесли, на їхньому місці звели багатоповерхівки й магазини, а деякі хатини якимось дивом уціліли, зокрема й будинок ворожки.

Про ворожку Аня знала з раннього дитинства. У їхньому дворі байки про цю жінку ходили. Нібито багато років тому вона була звичайнісінькою домогосподаркою, виховувала трьох рудоволосих і зеленооких, як і вона сама, доньок. Начебто вони в неї трійнятами були. І чоловік у жінки був. Жили вони душа в душу.

А потім сталася трагедія. Чоловіка й дітей жінка втратила. Часи тоді були неспокійні, бандитські. Чоловік, кажуть, із зарплатою додому повертався, дівчат зі школи дорогою забрав, і напали на них якісь відморозки. Гроші забрали, а чоловіка й дівчат на той світ відправили. Навмисне чи випадково, цього ніхто не знав…