Історія про те, чому наша інтуїція завжди працює краще за будь-яких ворожок

Жінка тоді від горя збожеволіла. Казали, її прабабка відьмою була, нібито від сильного потрясіння і в ній самій дар прокинувся. Хлопців знайшли, вони постали перед судом. Але в когось із них родич у впливових органах виявився. Загалом, списали все на нещасний випадок, молодих покидьків відпустили.

Тільки от один із них незабаром під машину потрапив, другий у пожежі згорів, а третього забрала страшна хвороба. Увесь висушила за якийсь тиждень, скрутила й зрештою забрала в страшних муках. Кожен зі злочинців помер непростою смертю й надто вже швидко після виправдувального вироку, щоб це вважати випадковістю.

Пішли чутки, що без осиротілої жінки, яка разом втратила всю сім’ю, тут не обійшлося. А та не підтверджувала людських здогадів, але й не спростовувала. Лише загадково всміхалася на всі запитання. Ну і так і пішло відтоді. Люди почали до неї ходити — хто по пораду, а хто й із проханням.

Комусь майбутнє дізнатися треба було, комусь непутящого чоловіка розлюбити, комусь дитину вилікувати. Слава про ту жінку пішла як про ворожку. Лена й Аня в дитинстві одного разу спеціально на інший кінець міста поїхали на ворожку подивитися. Побачили її будиночок, побачили й саму жінку.

Вона тоді ще не стара була, яскраво-руде волосся блищало на сонці. Господиня поралась у невеликому городі, а потім ніби відчула погляд двох дівчаток. Випросталася, оглянула обох своїми яскраво-зеленими очима. Аня тоді вся завмерла: і справді незвичайна в цієї жінки була зовнішність. Лена вчепилася Ані в руку.

— Не бійтеся, — усміхнулася їм жінка, — все у вас буде добре.

— А ти… — жінка вказала пальцем на Аню. — А з тобою ми ще побачимося.

Тут дівчатка не витримали, дали драла, надто вже багато легенд і байок ходило про цю жінку. Подружки вважали, що все це вигадки, що немає ніякого будиночка на околиці, немає ніякої рудоволосої чаклунки, а виявилося — є.

Аня потім розповіла про все мамі.

— Не смійте більше в таку далечінь самі їздити, особливо на околицю, там повно підозрілих людей! — розсердилася мама. — А жінка там справді живе, і навіть дорослі вірять, ніби вона ворожка. По допомогу до неї звертаються. Тільки от я вважаю, неправда це все, не вірю.

І ось тепер, напередодні весілля, Аня раптом згадала ту жінку зі свого дитинства. Вона тоді сказала Ані, що вони ще зустрінуться. Дівчина дуже добре це пам’ятала й досі. Може, настав час? Аня не знала, чи жива ще ворожка, а якщо й жива, може, давно переїхала. Часу ж минуло багато.

Лена, дізнавшись про плани подруги, голосно розсміялася:

— Дурницями ти не займайся. Що за бабські забобони? То в’язання бабусине, то тепер і це. Ти ніби стара сільська баба всередині, хоч на вигляд юна й гарна дівчина.

— Мені хочеться дізнатися про свою подальшу долю, — заперечила Аня. — Нехай це й неправда, але мені треба почути від когось збоку, що я чиню правильно.

— Та як ти взагалі можеш сумніватися? — здивувалася Лена. — Інша б на твоєму місці руками й ногами вчепилася. Це твій квиток у щасливе життя, дурненька.

— А я от сумніваюся, — чесно відповіла Аня. — Таке відчуття, що я на чиємусь чужому місці, не знаю, як описати. Ніби на місці нареченої Дениса має бути інша дівчина.

— Дурниці, — скривилася Лена. У цю мить вона дуже скидалася на свого двоюрідного брата. — Нісенітницями не займайся. Замість того щоб до ворожки йти, психотерапевта краще відвідай. Якісь думки в тебе дивні.

Аня вже сто разів пошкодувала, що поділилася планами з Леною. Але їй треба було дізнатися адресу ворожки. Сама вона давно її забула. Виявилося, що й Лена точно не пам’ятає. Тож дарма тільки їй розповіла.

До ворожки Аня вирішила вирушити наступного ж дня. У неї якраз був вихідний. Вона пам’ятала, що треба доїхати до кінцевої зупинки, а потім пройти дворами майже до самої околиці міста. Може, дорогою хтось підкаже. Напевно, ворожку в тому районі добре знають. Але питати нікого не довелося.

Щойно Аня вийшла на потрібній зупинці, дорога сама собою згадалася. Ноги йшли запиленим розбитим асфальтом, із тріщин якого пробивалася трава. Навколо височіли будинки впереміш: новобудови й маленькі дерев’яні хатинки. Унікальний район міста, звісно. А ось і потрібний будинок. Аня його відразу впізнала…