Історія про те, чому перед весіллям треба слухати не лише серце, а й диктофон

— Ще б пак.

Борис із ніжністю подивився на неї й потер ніс.

— Може, зайдемо, погріємося? — запропонував він невпевнено. — Чайку б попили, поговорили. Пам’ятаєш, як тоді, коли нам було по п’ятнадцять?

— Пам’ятаю, — тихо відповіла Саша й тут же почервоніла. — Було б чудово туди повернутися.

Очі Бориса спалахнули, і він, підхопивши Сашу під руку, провів її до дверей.

— Так, я зараз, — пробурмотів він. — Ти заходь, а я це, розвантажуся, бо ще змерзнуть звірята.

Саша дивилася на нього, безглуздо усміхалася й тримала в руках клітку з притихлою свинкою. Пригрівало сонце, щебетали птахи на дротах і дахах. Вона завжди любила весну й тепер була вдячна їй за цю зустріч.

Через пів року несподівано нагрянув Петро Олексійович і сказав, що кандидатуру Бориса цілком схвалює. Жодних прихованих мотивів у хлопця немає. І звідки тільки дізнався, що напередодні Борис зробив їй пропозицію, а вона відповіла: «Так».