Історія про те, чому перед весіллям треба слухати не лише серце, а й диктофон
Вечір знайомства. Вона метушливо клопоталася, підкладаючи дівчині в тарілку то одну свою дивовижну страву, то іншу. Доливала домашнього вина й усе розпитувала про життя, про плани на майбутнє. Цілком утративши пильність, Саша напилася так сильно, що напевно виклала б будь-яку таємницю, якби мала до неї доступ. Без угаву сміялася, розповідала про своє дитбудинківське минуле, згадувала кумедні й не дуже випадки зі свого дитинства і навіть устигла поплакати про свою тяжку долю й про батька, якого так і не побачила. Вікторія Павлівна співчутливо хитала головою й не відводила погляду від гості. Її сиві брови раз у раз піднімалися, гарно вигинаючись над виразними очима. Темні руки сплескували й терли запалі щоки.
— Ну, як тобі моя мама? — спитав Стас, проводжаючи дівчину додому. — Яке враження?
— Найпозитивніше, — гикнула Саша й облизала губи. — Якби в мене була така мама, я була б найщасливішою людиною на світі.
Вона похитнулася, а Стас обережно підтримав її за талію. Засунувши руку в кишеню, він енергійно покрутив головою на всі боки й раптом опустився перед нею на одне коліно.
— У мене тут є дещо, — сказав Стас так тихо, що Саша ледве розібрала його мову. — Не знаю, чи слушний зараз момент, але…
Він витягнув руку, і на його долоні зблиснуло в тьмяному жовтому світлі ліхтаря щось маленьке й округле. Саша заворожено дивилася на це крихітне колечко й мовчала, а потім так само мовчки взяла перстень і надягла на палець. Стас підвівся, обтрусив штанину.
— Я так розумію, це означає…
— Так! — вигукнула Саша. — Звісно, так!
Її крик пронісся безлюдним тротуаром, загубившись між убраними в золото деревами.
Старання Петра Олексійовича не минули марно. Саша вступила в права спадкування досить скоро, якраз перед своїм весіллям. І от тепер, маючи кошти батька, вона могла вибрати будь-який ресторан. І вибрала найдорожчий, у самому центрі міста. Старе симпатичне місце поруч зі сквером, засадженим в’язами й липами.
Стас, трохи невдоволений марнотратністю нареченої, хотів зіграти весілля в невеликому кафе, з демократичнішими цінами. Але наречена все ж наполягла на своєму.
— Весілля має запам’ятатися на все життя, — твердо сказала вона, відкидаючи всі доводи нареченого. — А гроші? Гроші — діло наживне…
