Кіт щоночі лягав на обличчя сплячому немовляті. Мати в люті хотіла викинути тварину на вулицю, але педіатр, поглянувши на кота, Попередив. «Негайно беріть дитину і…»

Наступного дня Марія разом із Тетяною подала заяви. У коридорі установи пахло папером, мокрими куртками й дешевим милом. Жінка за столом ставила запитання спокійно, але Марії здавалося, що кожне слово — іспит на право називатися матір’ю.

— Де зараз дитина? Чи є окреме місце для сну? Тварина має доступ до немовляти? Чи є медичні документи? — питали її.

Марія відповідала, показувала фотографії нової люльки в Анни, висновок лікаря, акт газової служби, рекомендації Мельника. Коли її спитали, чому вона не помітила проблему раніше, у неї здригнувся голос. Але вона не стала виправдовуватися безсонними ночами, чужою квартирою, свекрушиними докорами. Сказала тільки: — Я помітила, коли змогла. І відразу звернулася по допомогу.

Перевірка до Анни прийшла за два дні. Дві жінки оглянули кімнату, поговорили з Марією, подивилися на Артема, який уже бадьоріше тягнувся до брязкальця. Філімон був зачинений на кухні й обурено нявкав через двері. Одна з жінок навіть усміхнулася, але в акті все одно написала суворо: «доступ тварини до місця сну дитини виключити».

Павло в ці дні майже не дзвонив. Марія чекала його повідомлень із тим самим болем, з яким раніше чекала підтримки. Потім перестала чекати. Вона купила недорогий датчик чадного газу, поставила його в Анни в кімнаті й довго дивилася на маленький зелений вогник, як на знак, що її страх тепер має форму й кнопку перевірки…