Компанія заможних молодиків образила собаку ветерана, не підозрюючи, чим закінчиться ця зустріч
Коли Олег уже сидів у машині, Мельник кивнув останньому підлеглому в бік будиночка й повторив наказ забрати собаку. Поліцейський устиг піднятися лише на одну сходинку. Зсередини пролунав такий оглушливий рев, що чоловік завмер, тремтячою рукою потягнувшись до кобури. Навіть оглушений ударом Буран залишався вражаючою масою м’язів і зубів.
Олег крикнув із машини, щоб двері замкнули й залишили пса всередині: без команди господаря той не зрушить з місця до його повернення. Мельник швидко оцінив ризик. Наражати підлеглого на небезпеку він не збирався, а Борисові передусім треба було прибрати Олега за ґрати. За твариною можна було повернутися вранці з належним спорядженням.
Він звелів замкнути будинок, потім нахилився до вікна патрульної машини й із самовдоволеною усмішкою побажав заарештованому приємної ночі в камері. За словами Мельника, у цьому місті для Савчука все було скінчено. Колона покотилася геть від боліт, і невдовзі світло фар зникло в тумані.
Будівля місцевого відділку виглядала сучасно й бездоганно: багато скла, чисті стіни, строгі лінії. За фасадом вона давно перетворилася на закритий клуб, де рішення ухвалювалися за хабарі й послуги у відповідь. Олег уже дві години сидів у кайданках перед дзеркалом одностороннього огляду. Він не вимагав адвоката, не просив про дзвінок і не намагався виправдовуватися — лише мовчки відлічував час.
Тишу допитної порушувало лише гудіння ламп. Кайданки тиснули на зап’ястки, але Олег не змінював пози й не дивився в бік дверей частіше, ніж було потрібно. Для тих, хто спостерігав за дзеркалом, це мовчання могло видатися покорою. Насправді він чекав відповіді на єдиний зроблений дзвінок і беріг сили, знаючи, що квапитися зараз мають зовсім інші люди.
О дев’ятій вечора двері відчинилися, однак увійшов не слідчий. Навпроти Олега вмостився сам Борис Корнієнко в бездоганно дорогому костюмі, а Павло Мельник зупинився в нього за спиною з улесливістю, мало схожою на поведінку начальника поліції. Борис склав пальці перед собою й запитав, чи розуміє затриманий, із ким має справу.
— З людиною, яка погано виховала сина, — відказав Олег.
Усмішка мільярдера зникла. Він назвав Савчука нікчемою і заявив, що до ранку тому висунуть обвинувачення, здатні відправити його до в’язниці на двадцять років. А вже наступного дня, додав Борис, Буран буде мертвий — лише тому, що його господар не виявив належної поваги.
Олег трохи схилив голову й повторив: Владислав збрехав, саме він напав першим і використав важку сталеву пляшку. Борис не витримав спокійного тону. Грюкнувши долонею по столу, він випалив, що факти нічого не важать: правдою стане лише та версія, яку обере він. Суддя, прокурор і поліція, за його словами, були в нього в руках.
— Ви надто самовпевнені, — тихо зауважив Олег.
Борис відкрив рота для відповіді, але тієї ж миті двері розчахнулися з такою силою, що ледь утрималися на завісах…
