Компанія заможних молодиків образила собаку ветерана, не підозрюючи, чим закінчиться ця зустріч

Адмірал холодно повідомив, що Владислав учинив тяжкий злочин, напавши на службову тварину, яка перебуває під охороною закону. До цього додавалися напад за обтяжливих обставин із застосуванням предмета, здатного завдати смертельної травми. Борис ковтнув і заговорив уже інакше — збивчиво, майже запобігливо.

Він запропонував владнати питання без розголосу, нагадав про свій вплив і пообіцяв негайно перерахувати будь-яку суму благодійній організації, яку назве адмірал. Один з агентів урвав його. Гроші, зауважив він, Корнієнкові краще зберегти для захисту в суді.

Слідча група вже вилучила документи з корпоративного офісу мільярдера. Перші матеріали могли вказувати на те, що роками ховалося за зв’язками й дорогими юристами: рахунки за кордоном, фінансові махінації, електронне шахрайство й підкуп місцевих посадовців. Тепер ці відомості мали стати предметом окремої ретельної перевірки.

Борис похитнувся й важко опустився в крісло. Він подивився на Мельника, ніби все ще сподівався дістати допомогу, але начальник поліції вже відступав до стіни. До нього наближався інший агент, тримаючи в руках розкриті кайданки.

— Павле Мельнику, вас затримано за підозрою в корупції та незаконному позбавленні людини волі. Поверніться спиною.

Лише тепер Борис побачив, як створений ним світ руйнується в реальному часі. Ще недавно він вихвалявся владою над суддею, прокурором і поліцією, а тепер його найближчого виконавця вели під варту, корпоративні документи опинилися в слідства, а власного сина було зафіксовано в момент злочину. Увесь цей час Олег сидів навпроти, не підвищуючи голосу й не виявляючи тріумфу.

За розпорядженням Степана Романенка один з агентів зняв з Олега кайданки.

— Поїдемо додому, капітане. Біля будиночка вже чекає військовий ветеринар. Ви самі відчините двері й дасте Буранові команду, після чого його відразу оглянуть.

Олег потер сліди від металу й підвівся. Він був вищий за чоловіка, що сидів у кріслі й за один вечір утратив звичну недоторканність. Савчук не сказав йому нічого на прощання. Не зупиняючись біля дверей, він вийшов із кімнати, залишивши Бориса серед руїн, які той звів власними руками…