Молодший брат привів у дім наречену й одразу спробував поставити сім’ю перед новими правилами

— Ось вона, знайомтеся. І одразу кажу: від сьогодні лад у домі наводитиме Ірина. А хто проти — може збирати речі.

Слова молодшого брата вдарили по передпокою, як ляскіт дверей на протязі. Я стояла біля плити, з мокрою долонею на кухонному рушнику, і кілька секунд не могла зрозуміти, чи то він жартує, чи я недочула.

Сергій увійшов першим — розчервонілий після морозу, задоволений, у новій куртці, яку, як я знала, він купив у розстрочку, хоча ще не закрив попередній борг. За ним ступила жінка років тридцяти п’яти, висока, доглянута, з гострими вилицями й темною помадою. На підборах, у світлому пальті, з дорогою сумкою на згині ліктя. Вона оглянула наш тісний передпокій так, ніби приймала квартиру після недбалих квартирантів.

Мама сиділа в кімнаті на дивані. Після операції їй усе ще було важко швидко вставати, і вона лише повернула голову на звук Сергієвого голосу. Батько завмер біля вікна з горнятком чаю в руці. А я, старша донька, та сама Анна, яка останні три роки платила комуналку, купувала ліки, мила підлогу, викликала сантехніка й слухала мамині нічні зітхання, стояла босоніж на холодній плитці й дивилася на брата.

— Сергію, ти що зараз сказав? — спитала я тихо.

Він навіть не знітився.

— Те, що чула. Досить вам тут жити, як у музеї. Ірина — людина практична. Вона допоможе все правильно організувати. Тут ремонт потрібен, меблі поміняти, простір звільнити. Мама в нас добра, тато мовчить, а ти звикла командувати. Все, Аню, цьому кінець.

Ірина усміхнулася. Не широко, а так, кутиком рота, ніби заздалегідь знала, що перемогла.

— Я не збираюся нікого виганяти, — сказала вона м’яким голосом, від якого в мене чомусь одразу заломило у скронях. — Просто в сім’ї має бути одна доросла людина, яка ухвалює рішення. Сергій мені розповів, як ви тут живете. Дуже важко, звісно. Старша сестра все захопила, молодшому братові навіть слова не дають.

Мама опустила очі. Батько поставив горнятко на підвіконня, і ложечка всередині дзенькнула об скло.

Я витерла руки, підійшла до дверного прорізу й подивилася на Сергія.

— Ти прийшов додому після двох місяців мовчання, привів незнайому жінку й з порога оголосив, що вона тепер командуватиме в квартирі батьків?

— Не незнайому, — різко сказав він. — Це моя наречена.

Слово повисло між нами, як мокра білизна на мотузці. Наречена. Мама підвела голову.

— Синочку… чому ти не сказав?