Компанія заможних молодиків образила собаку ветерана, не підозрюючи, чим закінчиться ця зустріч

Минуло два тижні. Над морською протокою здіймалося спокійне золоте сонце, а місцеві новини були заповнені повідомленнями про падіння родини Корнієнків. Владислав перебував у камері й без права вийти під заставу чекав на суд за жорстоке поводження з твариною та збройний напад.

Майно й рахунки Бориса заморозили до завершення великого розслідування. Павло Мельник погодився співпрацювати зі слідством і визнав провину, розраховуючи в такий спосіб зменшити майбутній строк. Люди, роками певні власної безкарності, тепер залежали від того самого закону, яким звикли розпоряджатися.

За короткий час зникло все, що раніше захищало Корнієнків від відповідальності: улесливі чиновники, мовчання поліції, дорогі обіцянки й упевненість, що будь-яке свідчення можна змусити замовкнути. Запис із парку виявився сильнішим за зв’язки, а один самовпевнений наказ відкрив слідству шлях до давно приховуваних справ. Ще недавно Борис визначав чужі долі телефонним дзвінком; тепер його власну долю вирішували зібрані докази…

Біля болота ранок залишався безтурботним. Олег повільно йшов берегом, глибоко засунувши руки в кишені куртки. Кульгавість нікуди не зникла й уже не мала зникнути, але вперше за довгий час здавалося, ніби з його плечей зняли невидимий тягар.

Буран крокував поруч без повідка. Вухо все ще закривала акуратна пов’язка, однак хода знову стала впевненою, а погляд — ясним і уважним. Низько над водою пролетіла чайка; пес провів її очима, не збившись із кроку.

Олег зупинився біля самої крайки, подивився на рівний обрій і обережно почухав напарника за вухом, не зачіпаючи пов’язки. Буран притулився до його ноги й із довгим задоволеним зітханням заплющив очі. Їхні війни нарешті залишилися позаду.