Майбутня свекруха зажадала частину моєї зарплати, не чекаючи, що я висуну їй зустрічну умову

Вона прибрала телефон, але вставати не стала.

— У тебе залишається один варіант, Влад. Без жартів, торгу й відстрочок. Сьогодні ти збираєш речі. Завтра ми починаємо розривати договір оренди квартири, яку зняли поруч із твоєю матір’ю, а потім переїжджаємо до великого міста. У мене там є пропозиція роботи, і ти теж зможеш влаштуватися. Ми житимемо окремо, розпоряджатимемося власними грошима й нікому не платитимемо за право називатися сім’єю.

Галина Михайлівна зблідла, але Аліна вела далі:

— Якщо ти здатен відокремити своє життя від материнських вимог, ми одружимося без пишного банкету, лише вдвох. Вирішувати треба зараз…

Кілька секунд ніхто не рухався. Владислав дивився на аркуш із розрахунками, потім на матір. У його обличчі боролися страх, розгубленість і звичне бажання, щоб рішення ухвалив хтось інший.

Галина Михайлівна не дала йому часу.

Вона різко притисла долоню до грудей, закинула голову й видала протяжний стогін.

— Тиск… Владику, синочку, мені зле. Вона вирішила звести мене в могилу. Викликай швидку!

Сцена була настільки передбачуваною, що Аліна відчула не переляк, а втомлене розчарування. Але на Владислава цей прийом подіяв миттєво. Він схопився, вхопив склянку, налив води тремтячими руками й розхлюпав її по скатертині.

— Матусю, дихай. Повільно, чуєш? — заметушився двадцятивосьмирічний чоловік, притискаючи склянку до її губ.

Галина Михайлівна слухняно зробила кілька шумних вдихів, не перестаючи триматися за груди. Одним оком вона стежила за сином, другим — за Аліною.

Владислав обернувся. На його обличчі проступила дитяча образа, змішана зі справжньою злістю.

— Ти розумієш, що робиш? У мами тиск. Як можна ставити такі умови саме зараз?

— Умови поставили мені ще вчора в кондитерській.

— Це інше! Мама хотіла нам допомогти.

— Тоді переказуй половину своєї зарплати моїй матері. Вона теж хоче допомогти.

Він смикнув головою, ніби почув образу.

— Нікуди я не поїду. Хто буде поруч із мамою? Остап і Мирон покинули її, виявилися зрадниками. Я не такий. Я залишуся тут.

Відповідь прозвучала остаточно. Аліна й раніше майже не сумнівалася, якою вона буде, але почути її вголос усе одно виявилося корисно. В одну мить зникла потреба сперечатися, переконувати, чекати змін або роками витягати дорослого чоловіка з ролі слухняної дитини.

Вона підійшла до столу, забрала телефон і поклала поруч із пирогом велику купюру.

— На заспокійливе. Решту можете додати до фонду портьєр.

Галина Михайлівна перестала стогнати й подивилася на гроші з ображеною гідністю. Владислав ступив слідом за Аліною.

— Ти зараз серйозно йдеш?

— Уперше за останні два дні я цілком спокійна.

— Якщо вийдеш за ці двері, весілля не буде!

Аліна вдягла пальто й узялася за ручку. Позаду пролунав квапливий голос нареченого:

— І передоплату за ресторан ніхто не поверне. Ти втратиш гроші…👉Продовження, натисніть кнопку «Вперед» нижче реклами👇👇👇