Він переховувався в підвалі будинку солдата, аж поки одного разу не виявив за шафою таємну кімнату
Після її відходу Максим виміряв майстерню кроками й помітив: усередині вона коротша за зовнішній контур будинку на кілька кроків. Різницю могли пояснити кладка, вентиляція або ніша під трубами.
Він постукав кісточками по цеглі біля раковини, потім за полицями. Звук усюди залишався однаково глухим. Лише за широкою шафою чувся слабкий металевий відгук, але рухати меблі Максим не став. Ролики й попередження Марини вже підказували, що шафу ставили не назавжди.
Надвечір він знав маршрут до воріт. Якщо Марина відчинить люк і передасть ключ, піти можна за хвилину. Інакше лишалася стіна, за якою на її малюнку була прибудова.
Залишившись сам, він уперше всерйоз подумав про добровільну явку. Думка була майже спокійною, доки не виникало обличчя батька. Зізнатися означало назвати людину, яка все життя розв’язувала його проблеми й вимагала тільки одного — не заважати.
У дитинстві Максим вважав батькову владу природною властивістю світу. Учителі змінювали оцінки після коротких зустрічей, розбиті машини зникали з парковки до приїзду патруля, борги партнерів перетворювалися на нові договори. Навіть крісло біля медичного центру здавалося ще одним предметом, який внесуть і винесуть за розпорядженням батька.
Тепер розпоряджень не було. У підвалі лишалися тільки продукти, чужий одяг і вимкнений телефон.
Надвечір Максим почув, як Марина розмовляє нагорі. Голос був приглушений стелею, але ім’я Павла прозвучало виразно. Потім грюкнули вхідні двері, завівся автомобіль, і будинок спорожнів.
Він дочекався тиші, увімкнув ліхтарик і знову підійшов до шафи. Торкатися її Максим не збирався. Йому хотілося зрозуміти, чому звичайні меблі стоять на роликах і навіщо Марина окремо згадала простір за нею.
На верстаку лежала коробка, якої він раніше не помічав. Кришка була зсунута. Усередині серед порожніх конвертів темнів короткий відрізок плівки.
Максим підняв його пінцетом і підніс до ліхтарика. На крихітних кадрах виднілися службовий вхід до якоїсь будівлі, частина автомобіля й постать людини біля стіни. Ні вивіску, ні обличчя розгледіти не вдавалося. Наступний кадр був засвічений майже повністю.
Він поклав плівку назад у тому самому напрямку. Це могло бути будь-яке редакційне замовлення: пожежний вихід, порушення правил, зустріч двох незнайомців. Але відчуття чужого погляду лишилося. Максим кілька разів озирнувся, ніби камера могла працювати й зараз.
Уранці Марина принесла чистий одяг і повідомила, що останню процедуру Павлові призначили на цей вечір. Після неї він залишиться в Олексія до завершення короткої відпустки, бо в будинку незручно пересуватися з ушкодженою рукою.
— Він сам так вирішив? — спитав Максим.
— Я запропонувала. Павло сказав, що подумає…👉Продовження, натисніть кнопку «Вперед» під рекламою👇👇👇
