Максим прийшов до свого ресторану невпізнаним, але помітив турботливу офіціантку

— Уже збираєтеся йти?

— Так.

— Судячи з тарілки, суп припав вам до смаку? — Вона поглянула на майже доїдену вечерю.

— Добрий суп, — усміхнувся Максим і дістав гаманець.

— Не лишайте чайових, — попросила Оксана, похитавши головою.

— Чому ж? — Він подивився на неї зі здивуванням.

— Вечір у вас видався важкий. Краще побережіть гроші.

Максим застиг: такого йому ще не пропонували. Проте кілька купюр лягли на стіл.

— Не варто, справді, — сказала Оксана, намагаючись віддати їх назад.

— Тоді нехай це буде за суп.

Вона нарешті взяла гроші.

— На добраніч.

Дорогою до виходу Максим думав, що міг би зараз назватися. Сказати містерові Гончару, кому належить ресторан, вимагати відповіді — і за лічені хвилини все тут змінилося б. Але він стримався. Щось підказувало йому не поспішати.

На вулиці він зупинився біля машини й зазирнув у ресторанне вікно. Оксана прибирала зі столу. Вигляд у неї був цілком виснажений, однак на поклик літнього гостя вона відразу відгукнулася усмішкою й підійшла до нього.

Максим похитав головою. Роками поруч були люди, яким від нього щось було потрібно. Ця жінка нічого не попросила, зате розгледіла те, чого він нікому не показував.

Самотність.

Наступного ранку Максим знову приїхав до ресторану в тій самій дешевій куртці, старих джинсах і бейсболці. Розкривати себе він, як і раніше, не хотів: передусім йому треба було зрозуміти, що чекає на Оксану після розмови з Гончаром. Він прийшов до відкриття й сів за маленький столик у глибині порожнього залу. Час тягнувся. Хвилин за двадцять увійшла Оксана — з невеликою сумочкою, у тій самій простій чорній формі. Утома на її обличчі була помітніша, ніж напередодні.

Містер Гончар відразу покликав її до себе. Максим спостерігав здалеку. Минуло десять хвилин; очікування затяглося до 15. Нарешті двері кабінету відчинилися. В Оксани почервоніли очі, і вона поспішила витерти обличчя, перш ніж це помітять.

Максим підвівся, збираючись піти за нею, але стримався. Дочекався, коли вона сама повернеться до зали.

— У вас усе гаразд?

— Ви знову тут? — здивувалася Оксана.

— Мені сподобався суп.

— Його ж готують не лише в нас, — ледь усміхнулася вона.

— Мабуть. Але мені хотілося повернутися сюди.

Вона кілька секунд дивилася на нього.

— Дивна ви людина.

— Чув таке про себе.

Оксана тихо розсміялася, але смуток у погляді залишився.

— Що сталося? — запитав Максим.

— Нічого.

— По вас цього не скажеш.

— Вам не варто про це турбуватися, — після вагання відповіла вона, похитавши головою.

Він ледве стримав слова про те, що незабаром це, можливо, стане саме його турботою. Натомість запитав:

— Вас звільнили?

— Як ви дізналися? — Обличчя Оксани змінилося.

— Учора я чув вашого менеджера.

— Ще ні. Лише попередив, — сказала вона, озирнувшись і перевіривши, чи не слухає їх хтось.

— Через що?

— Я допомогла відвідувачеві.

— За допомогу звільняють? — Максим насупився.

— Річ не зовсім у цьому. — Вона глибоко вдихнула. — Учора приходив літній чоловік. Коли треба було розрахуватися за вечерю, йому не вистачило грошей.

Максим згадав цього гостя.

— І як же ви вчинили?

— Сплатила його рахунок.

— Сама, своїми грошима? — Він подивився на неї.

— Так, — кивнула Оксана. — Містер Гончар це побачив і розсердився. Сказав: ще раз так зроблю — залишуся без роботи.

Максиму було важко зрозуміти таку погрозу.

— Ви вчинили правильно.

— Та це не завжди легко, — відповіла вона втомлено всміхнувшись.

Ця думка надовго запам’яталася йому. Оксана знову уважно подивилася на нього.

— Часто ви приходите сюди самі?

— Хіба? — Він застиг.

— Так.

— Чим же я вам запам’ятався?

— У вас вигляд людини, на яку вдома ніхто не чекає, — усміхнулася вона.

Він опустив очі: знову вона побачила його наскрізь. Відповісти не встиг — підійшов менеджер.

— Оксано. — Вона обернулася до нього. — Зайди до кабінету, треба поговорити.

Дівчина тяжко зітхнула. Максим простежив, як обоє зникли за дверима, а за кілька хвилин почув звідти слова, від яких усе всередині стиснулося.

— Не можеш виконувати мої правила — пиши заяву й іди…