Артем мріяв блиснути перед колишньою на зустрічі випускників

Артем повертався зі школи в поганому настрої. Марина сказала йому, що їй подобається Ромка з паралельного класу і що тепер вона зустрічатиметься з ним. Ще додала, що з невдахами вона навіть спілкуватися більше не буде, бо вважає, що нічого доброго з цього вийти не може. Та який він невдаха? Навчається на відмінно. Вступатиме до університету. А те, що його батьки не багатії, то це ж не показник. Усього в житті він досягне сам. І батьки тут зовсім ні до чого.

Але настрій уже був зіпсований, і Артем злився і на самого себе, і на батьків, на Ромку, в якого якраз родичі були багатими, і на Марину. Вона подобалася йому з першого класу. Він завжди оберігав її, допомагав у навчанні, проводжав додому, несучи її товстий портфель. Потім у дев’ятому класі запропонував дружити, і Марина погодилася. А тепер вона так легко проміняла його на якогось Ромку, який, вочевидь, виявився набагато кращим за нього.

Прийшовши додому, він закинув рюкзак у куток, а сам ліг на ліжко й заплющив очі. Йому було дуже погано. Він геть не знав, що йому робити далі. Любов до Марини розривала душу, перевертала все всередині, і хотілося кричати від безвиході. Він полежав ще трохи, потім, зібравшись із думками, встав і сів за стіл. Йому завжди допомагало навчання, і він, щоб забутися, відкрив підручник алгебри.

Увечері, коли батьки прийшли з роботи додому, всі сіли вечеряти. Батько розповідав матері, як у них справи в науковому центрі, а мама розповідала про дивну пацієнтку, яка вже всім набридла. Мабуть, їй дуже хочеться, щоб її лікували, але, оскільки вона здорова, лікарі якось-сяк її здихалися.

Артем слухав батьків, хоча його власні думки були дуже далеко. Він знову думав про Марину, намагався зрозуміти, як її повернути.

— Синку, чого мовчиш? Як справи у школі?

— Усе добре, тату.

— А як справи у Марини?

Вони знали, що Артемові подобається ця дівчина, і також знали, що він із нею зустрічається, і, звісно, їхнє запитання про неї було більш ніж нормальним. Але Артема це розлютило. Він схопився й вийшов із кухні. Батьки замовкли, мабуть, міркуючи, що такого вони сказали. Але, вирішивши, що син просто не в гуморі, чіпати його не стали.

Артем знову ліг на ліжко, заплющив очі. У цю мить задзвонив телефон. Глянувши на екран, він побачив, що йому телефонує Марина. Він схопив телефон, потім видихнув, порахував до п’яти й лише тоді відповів.

— Тьомо, привіт. Слухай, а ти зробив завдання з алгебри, бо в мене тут знову нічого не виходить?

Марині геть не давалися ані алгебра, ані геометрія. Також вона не розуміла ані фізики, ані хімії.

— А чого ти в мене питаєш? Думаю, твій Ромка чудово з усім дає собі раду. Ти ж сама мені казала. А такому невдасі, як я, навіть телефонувати, думаю, не варто.

— Ну пробач мені, це я гарячку ляпнула. Він же мені зовсім не подобається. Просто мені захотілося трохи тебе позлити. Розумієш, у нас із тобою все якось одноманітно. Школа, дім, дім, школа. Щонеділі тільки в кіно ходимо або в кафе. А мені хочеться з тобою, наприклад, вечорами зустрічатися або щоб ми десь гуляли, а потім ти проводжав мене додому. Хіба це не романтично?

— Романтично, звісно. Тільки ти забуваєш, що в нас випускний клас і незабаром нам складати іспити. Тож треба готуватися, а не гуляти. Ми й так із тобою чудово провели зимові та весняні канікули, тож тепер не до веселощів.

— Фу, ти нудний. То що, даси мені домашнє завдання?

Артем усміхнувся, сказав, що дасть, і пішов фотографувати все, що зробив. На душі полегшало. Він подумав, що Марина все-таки його любить, і зі спокійною душею ліг спати.

Усе знову налагодилося. Марина була поруч. До того ж вона сама запропонувала Артемові займатися вечорами. Адже незабаром треба буде складати випускні іспити, і лише він може її підготувати. Він не був проти. Щоправда, займалися вони дуже мало. Марина не могла довго всидіти на місці. Через якийсь час вмикала музику, починала танцювати або щось розповідати. Артема, звісно, це трохи дратувало, але він мирився з цим, розуміючи, що його дівчина трохи ексцентрична й непосидюча…