Мільйонер підібрав на шосе брудну незнайомку, не підозрюючи, що її поява змінить цей вечір

— Питай.

— Тоді, в перший вечір… коли ти сказав, щоб я відігрілася й їхала. Ти ж просто не знав, що зі мною відбувається?

Тарас усміхнувся, але без колишньої грубості.

— Я був ідіотом. Ось і все пояснення. І давай уже без «ви». Ми пройшли надто багато за кілька днів.

Соня підвелася й зробила до нього кілька кроків.

— Ти врятував мене, Тарасе.

— Роман допоміг не менше.

— Я знаю. Але першим зупинився ти.

Вона стояла поруч, уже не ховаючи погляду. У цій тиші не було колишнього страху. Лише обережність, тепло й щось таке, чому обоє поки не поспішали давати назву.

— Я хочу лишитися, — сказала Соня. — Поки що. На якийсь час. Якщо ти не проти.

Тарас дивився на неї довго. На обличчя, з якого зникла колишня блідість. На очі, де більше не було тієї безнадійної порожнечі, яку він побачив на трасі. На дівчину, що за кілька днів стала небезпечно близькою — настільки, що заперечувати це вже не мало сенсу.

— Я не проти, — відповів він тихо. — Зовсім не проти.

Соня усміхнулася. Уже не боязко й не злякано, а з довірою, яку він чомусь хотів берегти найдужче.

Вона ступила до нього. І він зробив крок назустріч.