Мільйонер прихистив змерзлу дівчину на одну ніч, а вранці дізнався з новин, ким вона була насправді
Близько десятої вона постукала у двері. Левченко надіслав повідомлення: Владислав уже дізнався про подану заяву й тимчасову судову заборону, а його адвокати спробували отримати відомості про адресу Максима через місцевого поліцейського, пославшись на звичайну перевірку. За словами Богдана Петровича, інформація надійшла від надійного джерела, тож сумніватися в ній не доводилося.
Оксана стояла у дверях із телефоном у руці й розуміла наслідки не гірше за Максима. Якщо її вже шукають за його адресою, поїздку на другу експертизу треба перенести на завтра, не залишаючи супротивникові додаткового дня. Максим одразу вирішив передзвонити до «Рівноваги» й попросити прийняти їх раніше.
Вона не пішла. Спокійно сказала, що, якщо її присутність створює йому проблеми з поліцією чи бізнесом, він має сказати про це прямо. Оксана готова піти й давати собі раду сама. Це не був красивий жест: з її обличчя Максим бачив, що вона справді покине безпечний будинок, якщо вирішить, що не має права наражати господаря на ризик.
«Нікуди ви не підете», — відповів він і звелів їй лягати спати. Сам узяв телефон і почав домовлятися з клінікою, водночас переглядаючи план завтрашнього дня. Владислав діяв швидше, ніж вони припускали, а отже, й їм не можна було триматися попереднього темпу.
Виїхали близько шостої ранку. Перед від’їздом Максим попередив охорону селища: якщо хтось почне розпитувати про мешканців, жодних відомостей не давати й посилатися на внутрішній регламент. Черговий біля воріт Тарас, немолодий і небагатослівний чоловік, працював тут уже три роки. Максим цінував його саме за здатність не ставити запитань, які не стосуються служби.
Оксана вийшла до машини з аркушем, списаним з обох боків. Уночі вона згадала ще кілька деталей і тепер збиралася зафіксувати їх у дорозі, поки вони знову не стерлися під втомою. Максим не заважав. Він вів машину, а вона писала, іноді надовго завмираючи над черговим рядком.
Траса була майже вільною: поодинокі вантажівки, кілька легковиків і міжміський автобус. До потрібного міста лишалося близько двохсот п’ятдесяти кілометрів. Приблизно посеред шляху зателефонував Левченко й без вступу повідомив, що знайшов відомості про довіреність.
Документ завірив нотаріус Черненко Д. За останні п’ять років у нього було три дисциплінарні стягнення, одне — за неналежну перевірку особи під час оформлення паперів. Богдан Петрович уже надіслав запит до професійної нотаріальної палати. Якщо в обов’язковому журналі виїздів не виявиться запису про відвідання Оксани в потрібний день, виникне серйозна підстава перевірити справжність документа й дотримання процедури його оформлення.
Офіційна відповідь могла зайняти до десяти робочих днів, але в адвоката був знайомий, здатний пришвидшити перевірку. Максим переказав розмову Оксані. Вона відразу попросила уточнити, чи оформлювалася довіреність у нотаріальній конторі, чи під час виїзду. Левченко відповів, що за документами нотаріус нібито приїздив до неї.
Оксана взяла телефон і пояснила: у той період вона жила не в міській квартирі, а в заміському будинку. За виїзного оформлення в журналі має бути зазначена точна адреса. Якщо там записане інше місце або рядка немає взагалі, з’явиться перевірювана суперечність, що ставить справжність довіреності під сумнів. Богдан Петрович визнав, що ця подробиця корисна, і відзначив її точну пам’ять.
«У мене було два місяці, щоб лежати й згадувати», — сухо відповіла Оксана, після чого повернула телефон Максимові. У цій фразі не було скарги, але тиша в салоні після неї стала важчою…👉Продовження, натисніть на кнопку «Вперед» під рекламою👇👇👇
