Ми прожили двадцять років, а потім я дізналася, що він уміє кохати по-справжньому

Ольга мовчала й дивилася на неї дуже пильно.

— Він піднімав на вас руку? — несподівано спитала вона.

— Ні… Але міг би!

— Він справді пив?

— Щоп’ятниці!

— І що саме казав?

— Казав… що я риба. Заморожена.

Ольга раптом ледь помітно всміхнулася.

— Знаєте, Олено, — спокійно промовила вона. — Чоловік, про якого ви розповідаєте, зовсім не схожий на того Сергія, якого знаю я. Ми разом вісім місяців. Він не п’є. Ні по п’ятницях, ні в інші дні. Він жодного разу не кричав на мене. І щоранку приносить мені каву в ліжко.

Олена заціпеніла.

— Він просто був іншим поруч із вами. Пробачте.

Ці слова виявилися болючішими за ляпас.

Того вечора Сергій приїхав до Ольги. Вона не стала одразу розповідати йому про візит. Лише дивилася на нього якось інакше — уважно, ніби вперше перевіряла, чи не помилилася.

— Що сталося? — спитав він.

— Нічого. Просто дивлюся на тебе.

Він примружився….