Наречений вважав, що мої батьки оплатять майже всю квартиру, аж поки мама не сказала того, чого він точно не очікував.

Марина вимкнула телефон, але тривога не зникла. Вона постояла біля кухонного столу, прислухаючись до тиші, і тільки потім підійшла до дивана. Богдан самозабутньо грав на приставці; на екрані машина врізалася в огорожу й перекинулася.

— Ти точно бачив мамині гроші? — спитала Марина. — Шість мільйонів — не сума, яку можна просто припускати.

— Ну почалося, — роздратовано кинув він, не відриваючись від гри. — Мама сказала — значить, є. Досить робити з неї аферистку. Вона для нас бігає, квартиру знайшла, домовляється, а ти все носа вернеш.

Марина подивилася на його потилицю й раптом до болісної ясності зрозуміла: вона збирається вийти заміж не за самостійну людину, а за зручний додаток до Оксани Миронівни.

Сперечатися вона не стала. Взяла ключі, накинула куртку й вийшла по молоко. Їй просто потрібно було кілька хвилин повітря, де не чулося б цього нескінченного посилання на материнське слово.

Ранок угоди виявився сірим, різким, із вітром, що залазив під комір. Нотаріальна контора містилася на першому поверсі старого добротного будинку. Усередині пахло шкірою крісел, свіжою кавою й папером, який роками вбирав чужі надії, страхи й жадібність.

Роман Ярославович, кремезний чоловік із уважним поглядом людини, яку вже неможливо здивувати простою людською дурістю, сидів на чолі довгого столу. З одного боку влаштувалися продавці — літня подружня пара, що нервово перекладала паспорти й документи. З іншого розмістилися покупці: Марина в строгому сірому костюмі, Богдан у пом’ятому джемпері, сяйлива Оксана Миронівна й незворушна Лариса Андріївна зі шкіряною папкою на колінах. Мирослава сіла збоку й швидко гортала проєкт договору.

Марина сіла рівно, поклавши долоні на коліна. Учорашня тривога не зникла, але стала зібраною й холодною, як тонка нитка, натягнута під шкірою. Вона вирішила: сьогодні все покажуть не обіцянки, а цифри.

— Отже, — почав нотаріус, поправивши окуляри. — Предмет угоди — трикімнатна квартира. Вартість — дванадцять мільйонів. Покупці набувають об’єкт у рівних частках, по одній другій, за умови рівного внесення коштів. Усе вірно?

— Авжеж, — поспішно закивала Оксана Миронівна. — Усе для молодих. Богдан у мене майбутній голова сім’ї, йому треба бути повноцінним співвласником.

Роман Ярославович кивнув і подивився в монітор…