Чоловік залишив дружину саму оплачувати повний візок продуктів, але ввечері виявив, що вдома правила змінилися

— Я за ці твої делікатеси половину своєї пенсії відстібати не збираюся. У нас не сім’я, а чорна діра для фінансів. Куди поділося пів кіло вершкового масла за тиждень? Ти його на хліб мастиш чи замість крему для обличчя використовуєш?

Голос Віктора дзвенів на кухні так, ніби він виступав із трибуни перед багатотисячним натовпом. Марина стояла біля плити, помішуючи лопаткою тушковану капусту, й уважно слухала цей концерт. Її чоловік, новоспечений пенсіонер, рівно місяць тому виявив у собі дрімаючий талант великого економіста. Усвідомлення того, що держава тепер щомісяця переказує йому на рахунок певну суму грошей, просто зірвало Вікторові дах.

Він вирішив, що ці гроші священні, витрачати їх — святотатство. А жити, харчуватися й оплачувати рахунки можна виключно коштом дружини, яка й далі працювала технологом на місцевому харчовому комбінаті. Віктор потряс у повітрі порожньою маслянкою, наче це був незаперечний доказ фінансового злочину століття.

— Пачка масла, Марино, коштує 300. Я вчора дивився передачу, там розумна людина казала, що гроші люблять рахунок. Треба вміти відкладати. Формувати, так би мовити, подушку. А ви з донькою звикли жити на широку ногу.

Марина вимкнула конфорку, витерла руки рушником. Половина пенсії, про яку зараз волав її благовірний, існувала лише в його уяві, бо за останні чотири тижні Віктор узагалі не вніс до спільного бюджету жодної копійки. Ні на оплату комунальних послуг, ні на пральний порошок, ні на той самий шматок м’яса, який він учора ввечері самотужки зжер під телевізор, старанно виколупуючи застряглі волокна зубочисткою.

— Вітю! — спокійно промовила Марина. — Ти масло їв?

— Їв.

— Я бачила, як ти накладав його на батон шаром у два пальці й зверху притискав ковбасою. Тож не треба тут влаштовувати театр одного актора.

— Я чоловік, мені потрібні калорії, — обурився чоловік, анітрохи не збентежившись залізобетонними аргументами дружини. — Але це не скасовує того факту, що ми марнуємо гроші. Від сьогодні я переходжу в режим суворої економії. Мої фінанси працюватимуть на майбутнє.

Марина лише знизала плечима. Сперечатися з людиною, яка раптом вирішила стати місцевим аналітиком на мінімалках, було марно. Вона взяла тарілку, поклала собі тушкованої капусти й сіла вечеряти.

Якби вона знала, у що виллється ця програма заощадження, можливо, відреагувала б жорсткіше. Але поки що ситуація здавалася просто черговим віковим коником…