Неочікуваний фінал одного родинного конфлікту через квадратні метри

Любочка кричить, як різана..

— У нас усе чудово, Тамаро Іванівно, — Катя нервово поправила волосся. — Ремонт затіяли.

— Ремонт? — сусідка недовірливо примружилася. — А валіза в тебе чого на майданчику?

— У хімчистку везу.

Катя підхопила важку валізу й рішуче пішла до ліфта. Спиною вона фізично відчувала чіпкий погляд сусідки.

Надворі мрячило. Катя стояла біля під’їзду, побілілими пальцями вчепившись у ручку валізи. Центральна вулиця, будинок дванадцять. Її рідний двір, її під’їзд, її квартира.

Бабусина квартира. Пів року тому вона добровільно переоформила свою частку на Колю.

«Кошенятко, ну що ти? Ми ж сім’я. Які частки, які папірці? Мама каже, так податки менші», — умовляв він тоді.

Мама каже. Мама завжди каже.

Катя дістала телефон і набрала номер найкращої подруги.

— Олю, я в тебе переночую.

— Катю, ти чого? Що сталося?