Несподіваний фінал одного екстреного візиту до клініки

— Ти сьогодні тут переночуєш чи додому поїдеш?

Євген мовчки опустив голову. Уперше в житті він зважився на такий відчайдушний крок, вирішив розбагатіти. І як усе добре починалося, але яким жахливим став фінал. Він утратив не тільки очікуваний прибуток, а й усе, що мав у житті.

Тільки тепер зрозумів, що мав він немало. Навряд чи Калінін залишить його після всього, що сталося. Та навіть якщо й залишить, Євген сам не зможе там більше працювати. Соромно дивитися людям у вічі. Адже він завжди був у компанії на доброму рахунку, хоч зірок із неба й не хапав. Він розумів, що тепер заслуговує тільки на насмішки. Ну, може, ще й на жалість.

Коли Олена прийшла додому, було вже пізно. Вона розуміла, що знову не засне. Та й як заснути, коли життя зробило такий крутий зигзаг. Завтра все буде вже зовсім не так, як було до сьогоднішнього дня. Олена не хотіла нічого вирішувати, все було ясно.

У неї в цьому житті є діти, улюблена робота, віддана подруга й розуміння, що їй лише сорок три, пів життя попереду, і вона вже ніколи не повторить помилок, які можна передбачити й відвернути. Лєна взяла телефон і зателефонувала синові. Той одразу відповів.

— Мамо, у вас усе добре?

— Важко сказати, — знітилася Олена, — але, схоже, життя налагоджується. Я хотіла повідомити тобі новину: ми з татом розлучаємося.

— Він уже не хворіє? — трохи помовчавши, спитав Платон.

— Ні, — коротко відповіла мати.

— Мамо, а чим він усе-таки хворів?

— Не телефонна розмова, — сказала Олена й несподівано спитала: — Може, прилетите з Вікою хоч на пару днів? Розповіла б вам усе.

— Ну звісно, мамо. Зараз зателефоную їй. Бувай. Чекай нас завтра.

А вранці наступного дня Євген повернувся з лікарні. Він сидів у своїй кімнаті й чув, як удень приїхали діти, але не вийшов, щоб зустріти їх і привітатися з ними.

Із заздрістю слухав, як син і донька навперебій говорили матері, що дуже скучили за нею, що привезли їй подарунки, які купили на зароблені гроші. А потім родина пішла на кухню, і Євген болісно чекав, що зараз згадають про нього й покличуть до столу, але ніхто так і не постукав у його двері.

А пізно вночі, коли всі спали, він зібрав свої речі й тихо вийшов із квартири. Вийшов, щоб ніколи сюди не повертатися. Він розумів, що тепер у нього буде нове життя, і йому було дуже страшно й самотньо.