Несподіваний фінал одного екстреного візиту до клініки

вона не жартує. Якщо щось пообіцяла, то неодмінно виконає, чого б це їй не коштувало.

А потім пішли діти — донька Віка й син Платон. Євген виявився напрочуд люблячим батьком. Олена і до народження дітей вірила чоловікові, а потім остаточно переконалася: Євген вірний родині на всі сто відсотків. І все в них до останнього часу йшло добре.

Діти один за одним закінчили школу й вступили до столичних вишів. Сама Олена очолювала юридичний відділ у великій компанії. Щоправда, Євген за всі 23 роки спільного життя особливо ні в чому не досяг успіху.

У свої 46 він був звичайним фахівцем комп’ютерного відділу в тій самій компанії, де працювала дружина. Його кар’єра не склалася, але родина не сумувала — зарплати Олени цілком вистачало на все. Тепер, коли діти навчалися в столиці, подружжя планувало трохи пожити для себе.

Але цього разу в планах Олени стався несподіваний збій. Два тижні тому Євгена з нападом забрали просто з робочого місця до лікарні. Його обстежили, взяли аналізи, начебто не знайшли нічого серйозного, але чоловік почувався дедалі гірше й гірше.

Лікарі так і не могли поставити йому остаточного діагнозу. А сьогодні рано-вранці він зателефонував дружині й попросив якнайшвидше приїхати. Йому треба було про щось терміново їй сказати.

Коли вона приїхала, двоє чоловіків, із якими Євген ділив палату, делікатно вийшли в коридор.

— Ну ти як? — усміхнулася Лєна, присідаючи на краєчок його ліжка. — Нічого не болить?

— Я хотів поговорити з тобою, — проігнорувавши запитання дружини, трагічно мовив чоловік. — Лєно, я відчуваю, що ніколи не одужаю в загальній палаті, хочу лежати сам. Надоїли балакучі сусіди, не дають зосередитися.

Олена осудливо подивилася на нього. Двоє літніх сусідів Євгена здалися їй дуже пристойними й простими людьми. Вона не могла уявити, чим вони йому заважають.

— Зосередитися на чому? — суворо спитала Олена в чоловіка. — На твоїй хворобі? Тобі менше треба думати про неї, і в ноутбуці треба сидіти менше. Мені твій лікар сказав, що ти не випускаєш його з рук.

— Я намагаюся заробити, — невдоволено пробурмотів чоловік. — Я ж розумію, що сиджу в тебе на шиї. Мало того, що дітям щомісяця треба надсилати гроші, так ще й я.

Олена заспокоїла чоловіка, сказавши, що з грошима в них повний порядок, і це питання зовсім не повинно його тривожити. Вийшовши з палати чоловіка, вона пішла до лікаря, щоб поговорити про окрему палату.

Лікар показав їй на вибір кілька палат. Усі вони були великими, комфортними, дорого обставленими. Лікар назвав вартість кожної палати. В Олени дух перехопило від цих цін. Адже йшлося не про два-три дні перебування, а про невизначений термін.

Вона повернулася до чоловіка й сказала, що з палатою поки не виходить. Вона спробує взяти якусь серйозну підробітку додому. Якщо вийде, буде окрема палата. Але Євген переможно глянув на дружину.

— Лєночко, не треба ніяких підробітків. Поки ти ходила й розмовляла з лікарем, я заліз в інтернет і знайшов клініку, де палати не такі дорогі, як тут, удвічі дешевші. І ти уявляєш, виявляється, у тій клініці працює Максимов Микола, приятель мій ще з інститутських часів. Я вже з ним поговорив, він пообіцяв вибити в начальства невелику знижку.

Олена поїхала до тієї клініки, про яку говорив чоловік, і домовилася з головним лікарем про переведення чоловіка. Поки поверталася по Євгена, щоб тут же перевести його на нове місце, подумала, що, може, воно й на краще. З’явилася надія, що лікарі нової клініки виявляться компетентнішими й розберуться, що за недуга в її чоловіка.

Євген підбадьорився, дізнавшись, що зараз його швидкою перевезуть до іншої лікарні, і він там лежатиме в окремій палаті. Олена з подивом спостерігала за тим, як бадьоро її хворий чоловік збирає свої речі, як пожвавилося його обличчя і заблищали очі. У цю мить їй навіть здалося, що він зовсім не схожий на людину, яка страждає від постійного болю.

Вона відігнала ці дикі думки від себе, допомогла чоловікові одягтися й спуститися до машини. Нова палата припала Євгенові до смаку. Там був окремий санвузол, велика ванна кімната, зручне ліжко, телевізор і вай-фай. Але головне, палата була одномісною.

Щойно Олена допомогла чоловікові влаштуватися на новому місці, до них зазирнув Микола, той самий лікар, про якого Євген розповів дружині. Чоловіки радісно обійнялися, вони не бачилися вже багато років, але обидва були раді зустрічі. Олена зрозуміла, що зараз підуть спогади, і вирішила їм не заважати. Тихо попрощалася з чоловіком до завтра.

Відтоді минуло чотири місяці. Олена повільно ходила між полицями магазину, уважно придивляючись до цінників. Ще пів року тому вона й уявити не могла, що доживе до такого моменту, коли доведеться вибирати продукти дешевші.

Хвороба чоловіка боляче вдарила по сімейному бюджету. На платну палату були витрачені всі заощадження. На рахунку залишалися ще гроші, і їх вистачило б іще на півтора місяця. А що робити потім, Олена не знала.

Тепер їй доводилося економити на всьому. Вона навіть дітям пояснила, що поки батько хворіє, їм доведеться жити скромно. Діти заспокоїли її. Донька й син підробляли вечорами після навчання й в один голос заявили, що вона може взагалі їм нічого не надсилати. Вони заробляють стільки, що на найнеобхідніше вистачає.

Олена раділа тому, які чудові діти в неї виросли, які вони розуміючі й чуйні. Вона була рада, що син і донька пішли в неї. Пам’ятала, що Євген під час навчання міцно сидів на батьківській шиї, хоча багато його друзів уже тоді підробляли. Він влаштувався на роботу тільки після того, як отримав диплом.

А у вихідні несподівано прилетів зі столиці на пару днів Платон.

— Ти чого ж не попередив, я б тебе зустріла?