Несподіваний фінал одного шлюбу з розрахунку

— Я не прошу тебе любити мене, — перебила вона. — Я прошу тебе захистити те, у що ми обоє віримо. Подумай до завтра.

Тієї ночі Тарас сидів у дворику під зорями. Тими самими зорями, що світили над Гуменцями. Тільки тут вони були затягнуті серпанком пустельного пилу. Він думав про матір, яка чекала на його повернення, про дідову землю, яку можна було б викупити. А потім згадував обличчя людей у фонді, десятки історій болю й надії. Вранці він знайшов її у вітальні.

— Ти вирішив поїхати, — сказала вона, не розплющуючи очей.

— Ні. Я залишаюся. Я згоден на все.

Вона розплющила очі.

— Ти розумієш, що це означає? Це вже не гра, Тарасе.

— Розумію. Але хіба те, що ми робимо, — гра?

Офіційна церемонія пройшла тихо. Шейх Абдулла здавався здивованим, але не став ставити зайвих запитань. Коли все скінчилося, Мар’ям передала Тарасові конверт.

— Тут заповіт. Усе переходить до фонду «Аль-Аман». Ти стаєш єдиним розпорядником.

— Навіщо таке казати? Ви проживете ще довго.

— Лікарі дають мені кілька місяців, може — рік. Серце втомилося боротися, Тарасе.

За тиждень стався перший напад. Тарас знайшов її непритомною у вітальні. У лікарні вона прийшла до тями — бліда, виснажена.

— Пообіцяй мені, — прошепотіла вона, стискаючи його руку. — Що б не сталося, фонд житиме.

— Обіцяю.

Насер з’явився ще раз, тепер з адвокатом і родичами. Уся компанія ввалилася до маленької вітальні.

— Тітонько, — почав Насер улесливим голосом, — ми прийшли з добрими намірами. Підпиши заяву про визнання шлюбу недійсним.

Мар’ям узяла документи, перегорнула і акуратно розірвала навпіл. Племінник налився багрянцем…