Несподіваний фінал одного шлюбу з розрахунку

Насер з’явився за три дні, і його обличчя при вигляді скромного будинку перекосилося від огиди.

— Тітонька збожеволіла, — заявив він із порога. — Продати родинну спадщину і оселитися в цій конурі.

— Це мій дім, — відповіла Мар’ям спокійно. — І ти тут гість. Непроханий гість.

— Я прийшов востаннє спробувати напоумити тебе. Родина в люті. Ти зганьбила пам’ять дядька, зв’язавшись із цим… — Він скоса глянув на Тараса з презирством. — Із цим авантюристом. Але ще не пізно. Розлучися, поверни бодай частину грошей, і ми забудемо про цю ганьбу.

— Ні.

— Тоді нарікай на себе. Суд визнає тебе недієздатною, і я стану твоїм опікуном. Це для твого ж блага.

Після його відходу Мар’ям довго мовчала, дивлячись у вікно на запилену вулицю.

— Він виграє, знаєш, — сказала вона нарешті. — У нього зв’язки, гроші на найкращих адвокатів, підтримка родини. А в нас… у нас є правда. — Вона невесело всміхнулася. — У катарських судах правда коштує дешевше за хорошого адвоката.

Вранці Тарас застав її за незвичним заняттям. Вона перебирала документи, розкладаючи їх на дві акуратні стоси.

— Що це?

— Підготовка. — Вона підвела голову, і Тарас вразився, як вона постаріла за ці тижні боротьби. — Якщо Насер доб’ється свого, треба встигнути захистити фонд.

— Але як?

Вона довго дивилася на нього, ніби щось зважуючи.

— Є спосіб. Але для цього мені потрібна твоя допомога. І твоя згода.

— На що?

— На те, щоб наш шлюб став справжнім. Офіційно. Не просто ніках, а повноцінний шлюб, визнаний владою Катару.

Тарас сів, відчуваючи, як підкошуються ноги.

— Але ж ми домовлялися… Контракт. Один рік.

— Контракт закінчиться за два місяці. А Насер діє вже зараз. Якщо ти станеш моїм офіційним чоловіком, він не зможе претендувати на опікунство. І головне — я зможу передати тобі управління фондом через заповіт.

— Мар’ям, я не можу ухвалити таке рішення одразу…