Несподіваний фінал одного спільного походу до торгового центру

— От і мені цікаво.

Віра відкрила банківський застосунок у телефоні.

— Каже, назбирала. Просить провести через мою картку заради бонусного повернення.

Рита поставила кухоль. Її обличчя стало серйозним.

— Вір, ну ти ж не дурна. Це чистої води обман. Вона притягне тебе до каси, а потім влаштує виставу. Ой, гроші забула. Ой, тиск підскочив. Доведеться тобі платити. Вона потім скаже: «Віддам із пенсії» — і віддаватиме по триста умовних одиниць на місяць до другого пришестя.

— Я знаю, Рит, — Віра методично перевіряла рахунки.

Особисті заощадження на депозиті для розширення майстерні були в безпеці. Майже мільйон умовних одиниць лежав на рахунку, до якого ніхто, крім неї, не мав доступу.

Потім вона відкрила спільний сімейний рахунок, куди вони з Антоном скидали гроші на побутові витрати й спільні покупки. Там лежало сто тридцять тисяч умовних одиниць, відкладених на ремонт Віриної машини. Треба було міняти рульову рейку й сайлентблоки.

Віра оновила сторінку застосунку. На рахунку сиротливо світилися десять тисяч умовних одиниць. Вона кілька секунд дивилася на екран. Цифра не змінювалася.

Сто двадцять тисяч зникли. Антон навмисне не вигріб усе до копійки, залишивши цю десятку, щоб дружина не помітила повної пропажі, коли розплачуватиметься карткою в супермаркеті.

В історії операцій значився переказ ста двадцяти тисяч на картку Антона, здійснений учора пізно ввечері, коли Віра вже спала.

У майстерні гудів холодильник. Рита, помітивши вираз обличчя Віри, тихо підійшла ближче.

— Що там?