Оля допомогла незнайомій бабусі в аптеці й отримала пораду, яка вночі виявилася зовсім не випадковою

Відпустка летіла легко. Вони пізно прокидалися, снідали на терасі, йшли до води, будували піщані фортеці, вчилися плавати. Марк спершу борсався з нарукавниками, потім раптом сам проплив кілька метрів і виринув сяйливий.

— Мамо, я сам! Ти бачила?

— Бачила. Тільки далеко не запливай.

Одного разу вони взяли човен і попливли вздовж берега. Вода була прозора так, що на глибині проглядалися камені й темні стрічки водоростей. Марк перегинався через борт, видивляючись риб.

— Обережно, капітане, — попереджав Назар.

— Я обережний!

— Найобережніші зазвичай першими падають.

Леся сміялася. Сміялася часто, вільно, як давно не сміялася вдома. Назар гріб однією рукою, другою притримував її за плече. Вони пливли повз невеликі бухти, скелі, старі човни, прив’язані біля дерев’яних містків.

— Тут так гарно, — сказала вона.

— Треба було вибратися раніше.

— Тепер будемо приїжджати щороку?

— Обіцяю.

На пляжі Марк швидко освоїв своє маленьке царство: мушлі складав в одну купку, камінці — в іншу, мокрий пісок вважав будівельним матеріалом, сухий — марною пилюкою. У якийсь момент Марк відійшов, критично оглянув споруду й заявив, що динозаври тут точно жили б, якби вміли плавати.

Після обіду вони поверталися в номер, перечікуючи спеку. Марк засинав упоперек ліжка, а Леся з Назаром сиділи на балконі й говорили пошепки. Інколи про минуле, але дедалі частіше про прості плани: яку полицю полагодити вдома, коли зводити Марка в музей, що купити Варварі Степанівні. Лесі подобалося, що майбутнє знову складається з нормальних людських справ, а не з погроз, дзвінків і тривожного чекання.

У човні Марк спершу сидів напружено, міцно тримаючись за борт. Потім помітив зграйку дрібних риб і забув боятися. Назар гріб повільно, щоб продовжити прогулянку, а Леся дивилася на воду й думала, що море схоже на чесну розмову: спершу лякає глибиною, а потім раптом стає прозорим. Вода була така прозора, що здавалося — приховувати в ній нічого…