Оля допомогла незнайомій бабусі в аптеці й отримала пораду, яка вночі виявилася зовсім не випадковою

В аеропорту він прилип до скла, розглядаючи літаки.

— Тату, як така махина взагалі піднімається?

Назар узявся пояснювати про крила й потік повітря простими словами. Марк слухав із розкритим ротом, а Леся дивилася на них і думала, що саме такі миті колись здавалися їй нормою. Тепер вони були подарунком.

Переліт минув спокійно. Марк дві години не відривався від ілюмінатора.

— Мамо, ми вище хмар! Як у казці!

Море відкрилося їм майже одразу, щойно машина виїхала на набережну. Безкрая синя гладінь, біла піна біля берега, крики чайок. Марк замовк, а потім прошепотів:

— Оце так.

У готелі він ледве дочекався, поки вони поставлять валізи.

— Ходімо купатися! Ну будь ласка!

Леся й Назар переглянулися й здалися. На пляжі Марк обережно зайшов у воду й одразу відскочив.

— Холодна!

— Звикнеш, — засміявся Назар. — Давай разом.

Вони зайшли втрьох, тримаючись за руки. Спершу по щиколотку, потім по коліно. Марк верещав, бризкався, намагався впіймати піну. Назар підхопив його й закружляв. Сонце сліпило очі, море шуміло, і Леся раптом зрозуміла: щастя не завжди гучне. Іноді воно просто стоїть поруч, сміється голосом твоєї дитини й тримає тебе за мокру долоню…