Певні, що перед ними якийсь шмаркач, вони його зачепили. Лише згодом стало зрозуміло, яке становище посідає ця людина

Рябий зібрав камеру й зажадав назвати того, хто вирішив установлювати власний порядок. Ніхто не відповів. Сом припустив, що хтось навмисне показує наглядачеві його слабкість. Рябий і без підказки дивився на верхні нари. Новачок сидів там із книжкою, як завжди, ніби зникла заточка й переміщені гроші не мали до нього жодного стосунку. Тоді наглядач прямо спитав, чи це він поліз у схованки Кривого та Єгора.

Хлопець підвів очі й не став заперечувати очевидне. Він сказав, що зброї всередині спільної камери не місце: заточка створює загрозу для всіх і порушує порядок. Гроші ж не привласнені, а перекладені до спільної каси, бо спільні кошти належать усім, а не одній людині. Рябий процідив, що не потребує лекцій. Новачок спокійно заперечив: він не читає нотацій, а лише пояснює, що зробив і з якої причини.

Кривий хотів дізнатися, куди поділася заточка, але Микола не повідомив цього й не спробував використати знахідку проти господаря. Для нього важливо було прибрати приховану небезпеку, а не здобути новий засіб тиску. З грошима він учинив так само: не взяв ані копійки й залишив суму на видноті в усієї камери. Навіть ті, кому не подобалося втручання чужака, розуміли різницю між крадіжкою й демонстративним поверненням спільного майна.

Наглядач пообіцяв змусити його відповісти. У відповідь пролунало інше запитання: перед ким відповідає сам Рябий — перед усіма двадцятьма вісьмома в’язнями чи лише перед Сомом, Єгором і Кривим. Камера завмерла. Новачок нагадав, що наглядач зобов’язаний захищати спільний порядок, а не відбирати чуже, призначати невинних у прислугу й тиснути на людей заради власного задоволення. Ці правила Рябий колись знав не гірше за інших, але давно перестав застосовувати їх до себе.

Тепер про них нагадував худий хлопець в окулярах. Рябий тихо промовив, що вб’є його. Новачок кивнув і зауважив: ось це вже серйозне рішення, яке слід добре обміркувати. Потім знову відкрив книжку. Упевненість співрозмовника вперше змусила наглядача не стільки розлютитися, скільки насторожитися. У цій спокійній реакції було знання, недоступне іншим. Рябий відчув, що розмовляє не з тією людиною, якою той видався при вході.

На сьомий день міжкамерним зв’язком надійшов лист. Такі послання передавали через вікна на мотузках, і до камери № 41 вони потрапляли нечасто: тут не тримали людей з особливим становищем. Але на звороті цього конверта великими літерами було вказано, що лист призначений особисто наглядачеві й потребує негайного прочитання. Сом передав його Рябому. Той розгорнув аркуш і вже після перших рядків перестав володіти своїм обличчям…