Певні, що перед ними якийсь шмаркач, вони його зачепили. Лише згодом стало зрозуміло, яке становище посідає ця людина

На другий день Рябий заборонив новачкові сідати за спільний стіл. Наглядач заявив, що разом їдять лише визнані мужики, а «студент» такого права ще не заслужив. Хлопець узяв миску, вмостився біля стіни — досить далеко від вбиральні — і поїв без видимого роздратування. Він не намагався довести, що йому боляче чи байдуже, не демонстрував гордості. Просто прийняв незручність як тимчасову обставину, яка не могла змінити його самого.

На третій день йому дозволили користуватися вмивальником лише після всіх інших. Він став умиватися останнім. На четвертий Рябий зажадав віддати теплий светр Кривому, пославшись на те, що тому холодно. Новачок зняв річ і залишився в тонкій сорочці. Ні скарг, ні обурення не пролунало. Він поступався там, де йшлося лише про побутовий комфорт, але не виконував розпоряджень, які перетворювали його на безправного слугу.

Рябий сприймав кожну таку поступку як ознаку близької перемоги. Спершу окреме місце під час їжі, потім очікування біля вмивальника, далі одяг — тиск посилювався потроху, щоб людина не помітила моменту остаточного підкорення. Але Тихий проводив межу інакше. Він міг терпіти холод, незручності й мізерну їжу, бо вони стосувалися тіла. Коли ж наказ вимагав відмовитися від власного рішення й визнати приниження нормою, Микола залишався непохитним.

Щоразу Рябий чекав слушного зриву. Йому були потрібні сльози, крик, благання або безнадійний кидок проти кількох супротивників. Будь-яка крайність дала б змогу остаточно принизити новачка й подати розправу як заслужену. Однак той не давав такого приводу. Він спокійно робив усе, що вважав допустимим, відмовлявся від того, чого робити не збирався, і годинами читав. Наглядача дедалі більше дратувало, що поневіряння не залишають на обличчі «студента» жодного помітного сліду.

Увечері Кривий припустив, що новачок просто несповна розуму й тому не піддається звичайному тиску. Таких, мовляв, не ламають — вони не розуміють, що відбувається. Рябий заперечив, що розуміють усі, треба лише дочекатися слушної миті. Його люди перезирнулися. Вони звикли бачити, як наглядач швидко знаходив чужу слабкість, але в людини з книжкою наче не було нічого, за що можна вхопитися. Навіть відібрані речі не стали для нього приводом торгуватися.

На п’ятий день Кривий виявив зникнення саморобної заточки, схованої в щілині між нарами. Він перевернув усе довкола, але гострої пластикової ручки ніде не було. Уранці наступного дня Єгор не знайшов кілька сотень, захованих під підкладкою одягу. Схованка лишалася цілою, а гроші лежали в загальному кухлі біля столу — не вкрадені, а повернуті туди, де, за неписаними правилами, мали бути спільні кошти…