Певні, що перед ними якийсь шмаркач, вони його зачепили. Лише згодом стало зрозуміло, яке становище посідає ця людина

Рябий знову повторив, що не розумів, із ким має справу. Тихий відмовився повертатися до цього виправдання. Його цікавило не те, як зустріли саме його, а те, на що наглядач перетворив усю камеру. Він перелічив передачі, відібрані за останні тижні: чай, який мати привезла Павлові, домашню їжу для Кравченка, гроші Васьки, що кілька місяців відкладав їх заради дзвінка близьким. Усе це Рябий записав до спільного фонду, хоча люди не віддавали цього добровільно.

Микола називав людей і речі без жодних записів, чим остаточно позбавив Рябого можливості відмовитися випадковістю. За тиждень він устиг побачити, хто чекає листів, кому давно не телефонували рідні й які передачі зникають біля столу. Він не збирав відомостей потай — досить було слухати розмови й помічати обличчя після чергового вилучення. Наглядач раптом зрозумів, наскільки докладно мовчазний новачок вивчив камеру, поки довколишні вважали його цілком поглинутим романом.

Наглядач спробував заперечити, що в камері все має надходити до спільної каси. Тихий пояснив різницю: спільним стає те, чим людина ділиться сама, особливо якщо в неї є надлишок. Продукти від дружини, чай від матері й останні гроші на розмову з домом не можна силоміць перетворювати на «общак». Таке вилучення не підтримує закон — воно лише прикриває особисту жадібність правильним словом. Рябий знав це й тому не знайшов переконливої відповіді.

Тихий несподівано назвав його непоганою людиною. Він не вважав Рябого садистом і не намагався принизити його перед камерою. На думку Тихого, той надто довго прожив у тісних стінах, утомився й поступово перестав розрізняти спільний порядок і звичку командувати. Таке трапляється з людьми, позбавленими нормальної розмови й можливості впливати на власне життя: вони починають тиснути на інших, щоб бодай так відчути себе живими.

Рябий насторожено спитав, чи не жаліють його. Тихий відповів, що розмовляти з людиною і жаліти її — різні речі. Двадцять вісім в’язнів слухали, майже не рухаючись. Ніхто раніше не звертався до Рябого без страху, злості чи підлабузництва, і тим більше ніхто не змушував його мовчки вислуховувати неприємну правду. Нарешті наглядач спитав, чого від нього хочуть. Тихий назвав одне слово: справедливості.

Умови виявилися простими. Рябий мав власним коштом повернути людям відібране, припинити призначати прислугу без провини й зробити стіл спільним для всіх. Якщо це станеться, Тихий повідомить, що камера утримується за правилами; якщо ні, розповість правду. Це прозвучало не як вимога загнаного супротивника і не як помста переможця. Рябому залишали можливість самому вирішити, ким він стане після цієї розмови…