Після чотирнадцяти років роботи в багатому домі куховарку звинуватили в крадіжці, але справжня таємниця відкрилася вже в потязі

У квітні я поїхала до Андрія. Купила йому, Надії й маленькому Остапчикові велику квартиру в новому будинку на тихій вулиці обласного центру. Коли я дала синові ключі, він спочатку вирішив, що я жартую. Потім сів на стілець і довго не міг говорити.

— Мамо, звідки? — спитав він нарешті.

Я розповіла все. Не двома словами, а докладно: про Лідію, годинник, лист, суд, Мирона. Андрій слухав, збліднувши. Надія плакала. Маленький Остапчик нічого не розумів і катався по підлозі з машинкою.

Потім син підвівся, підійшов до мене й обійняв так міцно, як не обіймав із дитинства.

— Ти все життя нас тягнула, — сказав він. — Тепер ми маємо дбати про тебе.

— Дбатимете, — відповіла я. — Але жити я, мабуть, поїду до Мирона. Не дружиною. Не служницею. Другом. Ми обоє самотні. Обоє надто багато пережили. Нам буде легше поруч.

Андрій подивився на мене уважно. У його обличчі я побачила Остапа.

— Якщо тобі там спокійно, їдь. Я приїжджатиму. Надія теж. Остапчик має знати бабусю.

У травні я повернулася до дому Гнатюків. Не в маленьку кімнату біля кухні, а на другий поверх, у колишній кабінет Олени. Мирон сам розпорядився все підготувати: ліжко, шафу, крісло, письмовий стіл, світлі фіранки. На підвіконні стояла квітка, яку колись любила Олена.

Перший ранок там був дивний. Я прокинулася й не відразу зрозуміла, де перебуваю. Потім почула, як унизу кашлянув Мирон, як відчинилися двері на кухню, як зашумів чайник. Я спустилася. Він сидів за столом у теплому халаті.

— Доброго ранку, Маріє, — сказав він.

— Доброго, Мироне.

Я приготувала сніданок. Не тому, що мусила. Тому, що руки самі потяглися до каструль, до хліба, до зелені. Я любила готувати. Просто тепер це була не служба, а турбота.

Щонеділі стали приїздити Богдан, Софія і їхня маленька донька Марта. Марта бігла до мене з порога й кричала:

— Бабуся Марія!

Спочатку я ніяковіла. Потім звикла. Богдан одного разу сказав:

— Мама померла давно, але мені все одно потрібна мати. Ви для мене стали другою.

Я відвернулася до вікна, щоб вони не бачили, як у мене затремтіли губи.

Андрій із Надією й Остапчиком стали приїздити кожні кілька місяців. Уперше Андрій довго стояв у холі й розглядав дім…