Після розмови зі своєю матір’ю чоловік пішов від мене, та дуже скоро зрозумів, що помилився

Розлучення Мирона Захаровича й Галини Степанівни відбулося без гучних сцен.

Галина на перше засідання не з’явилася, на друге прийшла з таким виглядом, ніби робить суду особисту послугу. Вона все ще була впевнена, що після офіційного паперу нічого по-справжньому не зміниться. Дім є дім. Вона прожила в ньому багато років, значить, має право залишатися. Так вона міркувала й щодня переконувала себе, що Мирон побушував, видихнувся і знову сховався у свої розрахунки.

Кілька днів справді було тихо.

Галина навіть почала заспокоюватися. Вона сиділа в саду в плетеному кріслі й спостерігала, як Оксана розпушує землю біля квітника. Осіннє сонце гріло м’яко, повітря пахло сухим листям і вологою землею.

— Оксано, ти сапу в руках тримаєш чи віяло? — невдоволено сказала Галина. — Мені встати й показати, як це робиться?

Домробітниця випросталася, витерла лоб рукавом.

— Роблю як умію.

— Ось саме. Як умієш. А платять тобі не за вміння абияк, а за роботу.

— Ви тільки чіплятися й умієте, — тихо буркнула Оксана.

— Що?

Галина схопилася, але в цей момент хвіртка відчинилася. У двір увійшов Мирон Захарович, а поруч із ним — жінка в яскравому пальті, з великими сережками, рудуватим волоссям і широкою усмішкою. Вік її визначити було важко: у ній було щось водночас молоде й утомлене, смішне й упевнене. За ними таксист вкотував дві великі валізи.

Галина застигла.

— Добрий день, — голосно сказала жінка.

— Здрастуйте, — першою відповіла Оксана і, сама не розуміючи чому, усміхнулася.

— Треба попереджати, якщо в нас гості, — холодно промовила Галина.

— Це не гості, — сказав Мирон Захарович. — Це Лада Денисівна. Нова господиня мого дому. Прошу ставитися відповідно.

Оксана ахнула, потім перехрестилася майже машинально.

— Невже дочекалася?

— Оксано, — продовжив Мирон, — із цього дня ви підпорядковуєтеся Ладі Денисівні. Галина Степанівна тут більше не господиня.

— Ти думаєш, я повірю в цей цирк? — прошипіла Галина. — Ця жінка? Твоя кохана? Та вона схожа на базарну торговку. На бочку з капустою. Ти вирішив мене налякати?

Лада Денисівна навіть не образилася. Вона подивилася на Галину з цікавістю, ніби оцінювала роль.

— Мирончику, — гукнула вона потім у бік дому, — я жахливо голодна! Ти обіцяв, що у вас тут годують краще, ніж у дорозі.

— Зараз усе буде, — заметушилася Оксана. — Вечеря готова. Тільки руки помию.

— Може, допомогти? — спитала Лада.

— Що ви, що ви! Проходьте.

Галина стояла, не в силах зрушити. Її трусило від люті. Мирон підійшов до неї ближче й тихо сказав:

— Опудало у дворі нам не потрібне. Тож приходь до тями й починай збиратися.

— Нікуди я не піду.

— Тоді підеш не зі своєї волі. Мені б не хотілося доводити до цього.

Він пішов у дім слідом за Ладою, залишивши Галину в саду саму. Вона опустилася назад у крісло, бо ноги раптом стали ватними. Голова гуділа. Думки металися, але жодна не давала виходу.

Пізніше, коли вона зайшла на кухню, Оксана мила посуд після вечері й наспівувала собі під ніс.

— Завари мені чай, — наказала Галина.

— Самі заваріть.

— Що ти сказала?

— Ви мені більше не господиня. А мені ще вашу колишню спальню звільняти. Лада Денисівна там житиме.

Галина схопилася за край столу.

— Дивись, Оксано. Усе може повернутися назад. От тоді я подивлюся, як ти заспіваєш.

— Не повернеться, — сказала домробітниця несподівано твердо. — Бог усе бачить.

Із коридору з’явилася Лада Денисівна.

— Оксаночко, що за шум?

— Та ось, речі зібрати треба.

Лада підійшла до Галини так близько, що та мимоволі відступила.

— Слухай сюди, колишня господине. Мені твої гидоти не страшні. Але якщо ще раз почую образу на свою адресу або на адресу Мирона, я тебе словами не пожалію. Зрозуміла?

— Та як ти смієш?

— Сміливості в мене багато. Не перевіряй.

Галина позадкувала до стіни. Вперше в житті поруч із нею опинилася жінка, яку не можна було задавити поглядом, походженням, тоном чи звичною отруйною усмішкою. Лада Денисівна дивилася прямо, широко усміхалася і ніби займала собою весь простір кухні.

Галина зрозуміла: війна тільки починається. Але вперше вона не була впевнена, що переможе…