Після того, що сталося на випускному, мати дівчини змусила всіх інакше подивитися на цю історію

— Єгор підняв руки. — Я жити хочу.

Річницю вирішили відзначити в заміському будинку родини Савельєвих, у тісному колі. Приїхали батьки Єгора, його сестра Катерина, Світлана з чоловіком Антоном і двома доньками, Ритою та Євою, а також Надія Іванівна.

Після Єгора й Соні саме мати стала наступною людиною, якій Аліна розповіла про свою останню судову справу.

Надія Іванівна слухала мовчки. Потім сказала:

— Твій батько пишався б тобою.

Голос у неї затремтів, і Аліна обійняла її міцно, як у дитинстві.

У житті самої Надії Іванівни теж з’явилися зміни. Незадовго до того вона їздила до оздоровчого пансіонату й познайомилася там із цікавим чоловіком — Олегом Семеновичем Кравцовим, колишнім військовим.

— От же ж доля, — сміялася вона, розповідаючи доньці. — Знову мене тягне до людей із виправкою.

— Значить, він хороша людина, — сказала Аліна. — Ти ж стільки років після тата ні на кого й дивитися не хотіла.

Коли Олег Семенович дізнався, що донька його обраниці стала суддею, він шанобливо промовив:

— Серйозна жінка. Одразу видно — людина своєї справи.

На річницю він теж приїхав і добровільно взявся готувати м’ясо на вугіллі.

— Я такі секрети знаю, що потім звичайне м’ясо вам здаватиметься нудним, — заявив він.

І, треба визнати, не перебільшив. М’ясо вийшло соковитим, духмяним, із тонкою димною скоринкою.

— Схоже, секрети у вас і справді дієві, — схвально мовив Єгор, куштуючи перший шматок.

— А то, — вдоволено відповів Олег Семенович…