Після звільнення жінка купила старий будинок у селі, не підозрюючи, що знахідка на подвір’ї змінить її життя

Небезпека була величезною, але Оксана розуміла: захистити їх може лише розголос. Надвечір вона повернулася додому з відчуттям, ніби ступає по канату, натягнутому над прірвою. Знову укріпивши двері, жінка сіла в неосвітленій кімнаті й почала подумки перевіряти кожну деталь завтрашнього задуму.

Близько півночі з боку заднього подвір’я долинув незвичний звук. Спершу хтось негучно постукав, потім почувся обережний скрегіт, ніби гість намагався прочинити заклинені двері веранди. Не видавши ані звуку, Оксана підняла важку кочергу, притислася до стіни й розчинилася в густій тіні.

Двері протяжно скрипнули. Підкоряючись відпрацьованому інстинкту, Оксана раптово рвучко відчинила їх на себе й занесла імпровізовану зброю, готова відбиватися. Постать, що стояла за порогом, утратила опору, хитнулася й повалилася вперед, просто на підлогу коридору.

Оксана встигла зупинити удар: місячний промінь висвітив обличчя незваного гостя. Замість одного з Богданових людей перед нею виявився до смерті переляканий шістнадцятирічний підліток. Він сидів на підлозі, прикриваючи голову руками, і дрібно тремтів. Опустивши кочергу, Оксана схопила його за куртку, втягла до будинку й ногою зачинила двері.

То був Ларисин син. Насилу долаючи заїкання, хлопець пояснив, що мати відправила його потай, помітивши стеження біля свого дому. З-під куртки він дістав згорнутий у трубку аркуш ватману — здобуту Ларисою через знайомих у місцевій адміністрації схему розміщення охорони на завтрашньому святі.

Богдан збирався виставити довкола сцени своїх людей і не дозволити стороннім наблизитися. Підліток також повідомив, що люди Богдана дізналися: Оксана діє разом зі священником, але точного місця їхньої наступної зустрічі поки не з’ясували. До початку урочистостей Богдан мав намір улаштувати провокацію, звинуватити Оксану в крадіжці або нападі й утримувати її в місцевому відділку, доки свято не завершиться.

Оксана перевела погляд зі схеми на наляканого хлопця й зрозуміла, що попередній план доведеться змінювати, причому діяти треба значно тонше. Вона зібралася так само миттєво, як колись у реанімації, де зволікання бодай на секунду могло коштувати людині життя. Жінка дала підліткові води, заспокоїла його короткими впевненими фразами й наказала повертатися додому через городи, не потрапляючи нікому на очі.

Щойно двері за ним зачинилися, Оксана усвідомила: залишатися тут не можна ані хвилини. Принесена схема й попередження про підготовлене затримання не лишали місця для сумнівів. Богдан вирішив випередити її й завдати удару першим.

Він хотів ізолювати Оксану до свята, підкинувши заборонену річ або приписавши їй крадіжку, щоб заздалегідь знецінити будь-які її слова. До рюкзака вона поклала лише документи, воду, ліхтарик і ніж. Перед відходом затримала погляд на кімнаті, яка ненадовго стала прихистком і куди вона, можливо, вже не повернеться, після чого загасила лампу.

Виходити через головні ворота було б рівнозначно самогубству. Оксана прокралася заднім подвір’ям, перелізла через паркан, подряпавши руки об колючий дріт, і сховалася в темряві, рухаючись до лісу, що оточував селище. Болі від свіжих подряпин вона майже не відчувала: зараз важливо було лише піти непоміченою. До машини Оксана не підійшла, бо дороги напевно контролювали Богданові люди. Вона вибрала довший піший шлях через яр, яким можна було дістатися до старої церкви й союзників, що чекали там.

Вона брела по коліна в багнюці, майже нічого не бачачи й розрізняючи напрямок лише за темними обрисами дерев на тлі неба. За пів години, вже біля околиці селища, нічну тишу прорізало виття сирен. Сховавшись за стовбуром старого дуба й припавши до землі, Оксана побачила, як до її будинку з різних боків під’їхали службова поліцейська машина й чорний позашляховик Богдана.

На подвір’ї спалахнули прожектори, заливши все мертвотно-білим світлом. Почулися удари у двері, потім сухо затріщало дерево, що ламалося. Люди у формі й цивільному вдерлися до будинку й почали перевертати кімнати. Біля хвіртки стояв Богдан, одна за одною закурюючи сигарети. Коли підручний вибіг і доповів, що господині всередині немає, той зірвався й люто вдарив ногою по колесу свого автомобіля.

Оксана відчула стримане задоволення. Цього разу вона зуміла його переграти. Вислизнувши буквально з рук переслідувачів, вона стала для них невидимою тінню.

Діставшись до церкви, Оксана постукала умовним способом у низькі бічні двері, за якими починалися сходи до підвалу, що колись правив за сховище для вина й церковного начиння. Отець Павло відчинив майже відразу й квапливо втяг її всередину, після чого знову зачинив вхід. Після сирого яру й небезпечної дороги це укриття здалося майже надійним. У підвалі було тепло й сухо, а полум’я свічок розтягувало по кам’яних склепіннях довгі тремтливі тіні…👉Продовження, натисніть на кнопку «Вперед» під рекламою👇👇👇