Свекруха без дозволу віддала сотні моїх банок доньці, не чекаючи, якою буде моя відповідь на дачі

Яскраве травневе сонце нещадно било в лобове скло, коли старенька іномарка Андрія звернула на вибоїсту ґрунтовку, що вела до дачного селища. У багажнику бряжчали лопати, сапки, відра й розсада, яку свекруха Галина Степанівна дбайливо вирощувала на всіх підвіконнях своєї квартири ще з лютого. Машина загальмувала біля перекошеного зеленого паркану.

Галина Степанівна першою вискочила з салону, стискаючи в руках пакет із насінням, наче це був перехідний кубок переможця. Андрій, ліниво потягуючись, пішов відчиняти ворота. Наталя, невістка, вийшла останньою.

Вона не поспішаючи підійшла до багажника, але замість того, щоб, як завжди, схопити найважчі сумки з провізією чи мішки з добривами, потягла на себе щось довге, запаковане в яскравий чохол. Пролунав дзвінкий металевий клац, і просто посеред зарослого кульбабами подвір’я постав чудовий, новенький, сліпучо-жовтий шезлонг. Галина Степанівна завмерла на місці, так і не донісши до ґанку коробку з розсадою.

Андрій, який уже встиг привітатися через паркан із сусідом Васильовичем, здивовано закліпав.

— Наталочко, а це ще що за виставка досягнень народного господарства? — скрививши губи, поцікавилася свекруха, всім своїм виглядом показуючи, що жарт затягнувся. — У нас тут роботи непочатий край: теплиці після зими мити, грядки копати. А ти на пляж зібралася?

Наталя спокійно поправила сонцезахисні окуляри, акуратно розстелила на шезлонгу пухнастий рушник і, не підвищуючи голосу, відповіла:

— А це, Галино Степанівно, моє робоче місце на цей сезон. Ви ж самі казали, що дача — це місце для відпочинку душі й тіла. От я й приїхала відпочивати…👉Продовження, натисніть на кнопку «Вперед» під рекламою👇👇👇