Він вважав нормальним привезти свекруху в нашу квартиру, аж поки не почув, що мої батьки теж залишаються

— Остапе, я правильно почула: ти взяв відпустку на місяць, щоб твоя мама пожила в нас, а я, раз уже тепер удома, готувала, прала й створювала всім затишок?

Дарина завмерла в передпокої, не встигнувши навіть розстебнути важкий зимовий пуховик. У долонях вона тримала коробку з еклерами — маленький подарунок самій собі за перший офіційний день декретної відпустки. Живіт уже помітно видавався вперед, і слово «відпочинок» у її становищі давно означало не лежання на дивані, а можливість без сторонньої допомоги перевернутися на інший бік.

Остап улаштувався у вітальні так ґрунтовно, ніби починалася не відпустка, а довгождана зимівля. На дивані під його ліктем лежав планшет, поруч валялися два ігрові джойстики, розкрита пачка чипсів і пляшка солодкої газованої води. Чоловік дивився на Дарину з вдоволеною впевненістю людини, яка вигадала бездоганний план і ще не здогадується, що життя вміє відповідати на такі плани дуже винахідливо.

— Ну так, — сказав він, навіть не відчувши небезпеки в її голосі. — Мама приїде ввечері. Ти в декреті, удома цілий день, часу повно. Звариш щось, попереш, за порядком приглянеш. Їй теж треба відпочити по-людськи. Суглоби, тиск, сама розумієш. А я відпустку оформив, мені теж перезавантаження потрібне.

Дарина повільно поставила коробку на тумбочку. Ключі в її пальцях тихо дзенькнули. Ні сліз, ні образи, ні бажання негайно влаштувати скандал у ній не піднялося. Довгі роки у відділі постачання навчили її простого правила: якщо тобі підсовують договір на кабальних умовах, не сперечайся біля дверей — додай до нього свої пункти дрібним шрифтом.

— Як передбачливо, — промовила вона майже лагідно. — Отже, твоя мама відпочиватиме, ти перезавантажуватимешся, а я заодно потреную господарські навички перед пологами?

— Саме так, — Остап задоволено потягнувся, і в спині в нього хруснуло так, ніби він уже виконав важку роботу. — Нарешті все склалося зручно. Тобі ж однаково нікуди ходити не треба.

Дарина стягнула чоботи, акуратно поставила їх до стіни й пройшла повз вітальню. На спинці крісла дрімав товстий чорний кіт Кузьма. Він розплющив одне бурштинове око, зміряв Остапа зневажливим поглядом, потім перевів його на господиню й ледь смикнув вухом. Кузьма давно знав: коли Дарина стає такою спокійною, у домі починається не сварка, а ретельно спланована операція…